31. Починається

31. Починається

Влад здригнувся. Проте, здавалося, більше від гучного крику на вухо, аніж від страху перед своїм капітаном. Адже він чудово бачив, що капітан Стеценко у вигляді Привида стоїть неподалеку від входу в арку магазину. Навігатор різко обернувся до капітана і голосно проговорив, щоб почули всі навколо, хто якраз проходили поряд:

- Звичайно! Мене дуже цікавлять кімнати страху!

А сам притишено зашепотів до капітана, але Захар якраз чув його слова:

- Василю Миколайовичу, Панфіл чудово стартує, він поведе корабель, коли це буде потрібно. Я ввів усі координати, напрямок і основні параметри зльоту. Та я ж не можу залишатися осторонь порятунку мого колеги по роботі! Ви вже вибачте!Навіть двох моїх колег по роботі! І Роман, і Мартін мої друзі! Я буду всіх підстраховувати!

Капітан Стеценко, а точніше Привид, голосно знову прокричав:

- Я радий, що ви шукаєте розваг! Але ви прийшли не туди, куди треба! Повертайтеся до нашої кімнати страху! Ось, дивіться, наша реклама вказує на точне місце її знаходження!

Він почав тицяти Владові в ніс рекламну табличку, а сам зашипів у відповідь, ненав'язливо тягнучи навігатора за рукав геть від арки:

- Зараз же повертайся на корабель! Ти зірвеш всю операцію! І не дуже я вірю в тих друзів! Ти що, через Стефанію тут? - і побачивши, що Влад відвів погляд убік, спересердя ляснув себе табличкою по привидовому простирадловому лобі. - Тільки цього мені ще не вистачало! Сидітимеш на гауптвахті три дні! Ні, п'ять днів! Без ґаджетів! А зараз геть звідси! Щоб я тебе тут не…

І тут із надр магазину за аркою дрібно й ненатурально захихотіла Стефанія і почулися знайомі голоси.

Влад сіпнувся, висмикнув руку з чіпкого захвату Стеценка і рвонув у крамницю. Увійшов якось боком, весь час відвертаючись від прилавку, щоб його не впізнав один із корпопіратів (головний, судячи з голосу), одразу ж завернув ліворуч, до кутка з рядами вішаків з якимись пальтами і там зупинився. Стояв там віддалік спиною до прилавку, а сам спостерігав за діями корпа й Стефанії у дзеркальній стіні.

Корпопірат якраз завів розмову зі Стефанією (точніше, вона завела, відволікши його від приміряльні, за шторкою якої зникли перед цим інший корп із Романом). Покидьок у масці притискав дівчину до себе, однією рукою міцно обіймаючи за талію, а іншою обмацуючи її груди. Дівчина, роблячи вигляд, що їй приємні хтиві обмацування, удавано щиро посміхалася.

- Кралечко, я доставлю тобі космічну насолоду!

- То ходімо вже, чого тягнути?! - проговорила Стефанія.

- Зараз прийде мій робот Айзек, допоможе нам з нашим… е-е-е… другом. Йому стало трохи зле, бачиш, затримався в приміряльні. І ми всі вже разом тоді підемо до нашого корабля! Агов, Карассі, все нормально? Ходімо? - пірат, напевно, кликав другого корпопірата, що зайшов у приміряльню з Романом і мав забрати звідти зв'язаного Мартіна.

- Так! - сказав хтось із приміряльні. - Ще кілька секунд!

Шторка, яка занавішувала вхід до кабінки, енергійно засмикалась. Очевидно, Карассі приводив “друга” до тями.

- Як ти ставишся до того, - знову продовжив перший корпопірат, -  щоб на нашому кораблі… е-е-е.., - він зиркнув раптом на робота-продавця, що складав до коробки якийсь одяг. Напевно, згадав, що він має вмонтовані камери відеоспостереження, і вирішив замаскувати грубу й вульгарну пропозицію дівчині іншими словами, - випити на брудершафт із двома бравими хлопцями? Але спочатку зі мною, я перший тебе помітив! Ти не пожалкуєш!

Корпопірат, не відпускаючи талії Стефки, дістав із нагрудної кишені сорочки пульт управління роботом і щось натиснув. Стефанія теж зацікавлено й уважно глипнула на пульт. Але поки що не вихоплювала його з рук корпа, адже він мав привести робота. 

Через хвилину повз Захара та ошелешеного Привида швидко пройшов робот корпопіратів.

Вищий від усіх людей на голову. Мав поліровані боки, трохи подерті з лівого боку, неначе лапа якогось чудовиська дряпнула його лівий бік, ліву ногу і ліву руку. Він досі чатував біля виходу з галамаркету, ретельно стежачи, чи не крутиться поблизу хто-небудь із корабля "Січ", адже дані про них було внесено в його пам'ять. Влад, до речі, вчасно запримітив робота, коли той не дивився в його бік, і входив до галамаркету, дуже ретельно пригинаючись і ховаючись за спинами відвідувачів, тому й зміг проникнути невпізнаним.

Отримавши команду прибути до магазину, робот поспішив її виконати. І хоч, ідучи по коридору, автоматично продовжував сканувати всі обличчя, у Привиді та "манекенах" так і не розпізнав членів команди "Січі". Гарно вони замаскувалися, годі й казати! Робот увійшов до магазину.

Постоявши трохи в роздумах, вслід за ним, приречено і спересердя махнувши рукою, попхався й Привид-капітан.

Кок Захар, зрозумівши, що настав час, коли їхня операціях сягнула свого піку і зараз почнеться найголовніше, вирішив теж плюнути на конспірацію і поспішити на допомогу друзям. Така сама думка, очевидно, прийшла в голову й Борису, котрий теж був свідком усіх подій у коридорі і чув розмову Стефки й корпа в магазині.

“Манекени” віґілатців раптом ожили, перезирнулися і, не змовляючись, теж ступили за поріг магазину.

Але Захар з усіма цими хвилюваннями зовсім, ну, просто абсолютно забув, що на його плечі ще й досі знаходиться інопланетянин, маленький “богомол” із планети Круссан. А дарма!