29. "Не чхну!"

29. "Не чхну!"

- Сину, ми поспішаємо, - прогуділо десь над стелею у відповідь. Здавалося, співрозмовники сидять просто на стелі над Захаром. - Незабаром наш рейсовий корабель!

- Будь ласка, - перекладач спробував імітувати дитяче хникання, яке, напевно, видавав інопланетянин, котрий знаходився десь зверху над Захаром. Але чоловік не міг підняти голову, щоб подивитися на нього. Бо ж манекен. 

- Ну, добре, але якщо запізнимося, будеш покараний! - відповіла, напевно, чи то мати, чи то батько дитини. Перекладач цього не пояснював.

Раптом Захар відчув, як на його плече опускається щось важкеньке. Не дуже важке, але відчутне. Щоку тернула шорстка палиця, яка виявилася частиною цілого організму. Саме цей організм і просив сфотографуватися з манекеном. І кок упізнав цих істот.

Це були “богомоли” з планети Круссан. Невеличкі істоти, схожі й справді на земних комах-богомолів - круссанці. Тіла їхні були покриті екзоскелетом сірого кольору, а лап було не шість, а вісім. Це дитинча, як зрозумів Захар, зовсім не розумілося на представниках інших рас і сплутало його з неживим манекеном. Ну, лише нелюди таке сплутати, в принципі, й могли.

- Не рухайся, - проскрипіло неподалік, і Захар побачив, як на протилежній стіні засіла, очевидно, мати маленького круссанця. Він слухняно сидів біля Захарової щоки на плечі, ворушачи довгими вусиками й лоскочучи обличчя.

Але повз них по коридору проходило чимало різних відвідувачів галамаркету, і мати все ніяк не могла вловити моменту, коли між нею та манекеном нікого не буде. Сиділа терпляче й чекала, тримаючи в двох передніх лапах якусь плескату металеву штучку, напевно, аналог земного фотоапарата чи смартфона.

Дивно, але ці два “богомоли” не обурювалися й не були нетерплячими. Минуло вже хвилин п'ять, а вони все так само сиділи й чекали слушної миті для фотографування. Захара вже заливав піт від напруження, бо чоловік трохи втомився перебувати в непорушному стані, а їм - хоч би хни! Він пригадав, що ці істоти начебто дуже беземоційні і надзвичайно терплячі. Можуть сидіти в засідці на здобич хоч кілька діб поспіль. Напевно, і зараз, набравшись терпіння, так і сидітимуть, поки коридор не очиститься. Захар також згадав ще іншу інформацію про круссанців: чи то вони мають в собі якусь отруту й стріляють нею в своїх жертв, чи то навпаки - вбирають в себе отруту, якою в них стріляють їхні природні вороги на планеті Круссан…

Про все це Захар приречено думав, намагаючись не рухатися і… не чхнути. Бо малий круссанець вусиком інколи потрапляв коку в ніздрю і тоді в носі крутило. Захар стримувався з останніх сил. 

Він побачив раптом, що повз нього у натовпі людей, яких чомусь так багато в даний момент набігло до галамаркету, пройшла Стефанія. Зупинилася біля арки магазину, а потім немовбито неохоче увійшла досередини - і кок почув її голос, вона почала розмовляти з продавцем. Отже, в принципі, все йшло по плану капітана Стеценка. Хвилин через десять-п’ятнадцять мають з'явитися й корпопірати.

Захар навіть забув, що хотів чхнути, бо остовпів, побачивши Стефанію. Став справді схожим на манекен. Їх, напевно, зараз і не відрізнили б.

Адже Стефанія була неймовірно, невимовно, просто приголомшливо прекрасна! Вона й досі стояла перед очима Захара. Чудова червона сукня підкреслювала всі принади дівчини, глибокий виріз надавав їй пікантності та деякої легковажності, чудовий макіяж робив її образ неперевершеним. А зачіска хвилювала й притягувала: волосся чудовою грайливою хвилею спадало мало не до талії, розсипалося по плечах і грудях та хвилювало уяву. Високі підбори робили її ще вищою, але й стрункішою. Коли вона проходила коридором, всі чоловіки і навіть жінки, озиралися вслід дівчині та поїдали очима.

Оце так! Захар зрозумів, що капітан Стеценко справді геній! І корпопірати точно не встоять перед такою німфою. Зрозуміло, що Стефанія не підведе. А от він, Захар, може підвести, адже ось-ось чхне і зіпсує весь план!

"Не чхну! Нізащо не чхну! - почав себе переконувати чоловік. - Як же я можу підвести всю команду?! Я манекен чи хто? Манекен! Отож, буду триматися до останнього!".

Кок непомітно набрав якнайбільше повітря в груди й вирішив стійко зносити всі виклики, які послала йому доля в цей непростий момент. Він витримає, вистоїть, але не буде чхати! І, слід віддати Захарові належне, він поки що тримався…