23. Андроїди всі!

23. Андроїди всі!

- Нарешті! – радісно скрикнув Стеценко, потираючи руки. – Ти зізнався! А то я вже замучився відгадувати: андроїд ти чи не андроїд! Так! Ану зараз же розповідай, що це за оказія така?! Мартіне! Ти був андроїдом постійно чи... е-е-е... став ним потім? Чи як? Поясни! І, - капітан підозріло примружив очі, - чи не шпигун ти німецький? Чи ще чийсь? 

- Василю Миколайовичу, все розповім пізніше, - промовив Мартін, - зараз не маємо часу! Але я точно не шпигун, зовсім не хочу й не бажаю нічого поганого команді й нашій місії! Моє, як би це сказати правильно, «андроїдство» не пов’язане з нашою місією! Присягаюся! 

- Добре, повірю тобі на слово, - кивнув капітан. 

А що йому ще залишалося робити? Адже нині постала велика проблема зі старпомом. Той, напевно, теж уляпався в неприємності, не чекаючи такого. Треба було якось його рятувати. 

- Так, що будемо робити? – спитав капітан у команди. 

Всі мовчали. Мартін зітхнув і промовив: 

- Треба зробити так, як наказали корпопірати, виконати їхні вимоги й віддати мене в обмін на Романа. А там уже, як буде. Головне, щоб старпом був живий. 

- Ну, і якщо ми вас обміняємо, то що з тобою ті покидьки зроблять? – спитав Влад. 

- Не знаю. Швидше всього, почнуть вивчати. Можливо, розберуть на частини, щоб зрозуміти принцип дії біосистеми, яка в мене вмонтована... Справа в тому, що я - найновіша розробка певної компанії, яка під величезним секретом запустила мене у, так би мовити, «вільне плавання». Я маю адаптуватися до навколишнього середовища, до людей і ситуацій, як справжня людина. Якщо все буде добре, то таких, як ми, запускатимуть у інші галактики для вивчення нових просторів. Ви ж знаєте, поки що до галактик іншого типу ми не дуже дотягнулися... Тобто, люди не дотягнулися... 

- Ох ти ж, святі макарони! – вигукнув Захар. – Та я б ніколи в житті не сказав, що ти андроїд! Та я б Василя Миколайовича міг би ще прийняти за андроїда, але не тебе, Мартіне! Та ну! Ми ж з тобою баб... е-е-е.., - Захар зиркнув на дівчат, які сиділи поряд, і виправився, - разом з жінками знайомилися на Палермо-8! 

Захар недовірливо розглядав Мартіна, наче вперше бачив. 

- То був ще не я, - заплутано пояснив механік. – Тобто я, але не андроїд. 

- А справжній Мартін існує? – раптом спитала Стефанія, котра теж пильно дивилася на чоловіка. 

Андроїд зітхнув і промовив: 

- Вже не існує. Тобто він і є я. Мартін загинув три роки тому. І щоб зберегти його розум, мене, тобто його, тобто... Тьфу! Геть заплутався! Коротше кажучи, мозок Мартіна було переміщено в нове тіло, повністю ідентичне, але створене штучно. І, відповідно, посилене, вдосконалене і так далі... Я став Мартіном-андроїдом, але в той же час і є Мартіном-людиною. Але андроїдів, якими б вони не були ідеальними, сильними, витривалими, все одно можна вбити, знищити... 

- Я вважаю, Мартіна не можна нікому віддавати! – почав гарячкувати Захар, котрий вважав механіка своїм другом. – Він мій друг, це по-перше, а по-друге, як ми можемо людину віддати тим покидькам корпопіратам, у яких немає нічого святого! Вони ладні людину розпорошити, щоб побачити, що там у неї всередині! Та ми всі тут кіборги, напівроботи й андроїди! Он, у Панфіла кисть протезна! Як справжня рука, але зроблена штучно! 

Всі глянули на науковця Панфіла, і він кивнув. А Захар продовжив свою палку промову, все більше гарячкуючи. 

- У мене два зуби вставлені – я теж, вважайте, трохи кіборг, а у Влада в ключиці спиця стоїть! Пам’ятаєте, після його бійки з місцевими на Фуфомані за місцеву шаманку її брати його віддубасили? 

Влад вирячив очі, хотів сказати, що спицю давно витягнули й вставили спеціальну протезну частину, і що зовсім його не віддубасили, бо він теж декому з нападників добряче надавав по пиках, але промовчав. 

- Ех, та що тут казати! Я проти того, щоб Мартіна видавати там недолюдкам! Він людина, як і ми всі, просто... е-е-е... наче після хвороби... Йому... е-е-е... мозок протезний неначе вставили. Чи навпаки? Тіло протезне? Ну, це неважливо! Я проти...

Захар махнув рукою й сів, набурмосився й ні на кого не дивився. І дарма. Якби він підняв голову, то побачив би захоплений погляд Оксани, і це, можливо, кардинально змінило б сюжет нашої історії. Але цього, на жаль, не сталося... 

Тут у розмову вступив лікар Борис. 

- Людина й робот – це питання дуже складні. А тим більше, людина й андроїд, який майже не відрізняється від гомо сапієнс фізично... Мартін такий самий, як був тоді, коли вперше ступив на борт нашого корабля, і я зробив йому медичний огляд... Тобто фізично він лишився людиною... А андроїд... Ну, в кожного свої недоліки. Я, наприклад, люблю хрустіти пальцями і це всіх дратує... Я теж проти, щоб ми видали Мартіна піратам... 

Психолог Лісовенко здригнувся. Адже він ненавидів таку звичку в людях. І підхопив спіч лікаря: 

- Все, про що ми зараз говоримо – ще й філософське питання! Критерії оцінки людини у різних науках різні! Психологічно Мартін людина, хоча андроїдські замашки в нього є. Людина й відрізняється від машини тим, що має почуття: сум, радість, співчуття... За цими параметрами, Мартін – людина... 

- Все, я зрозумів, - буркнув роздратовано капітан, слухаючи висловлювання членів своє команди. Він все ніяк не міг оговтатися від того, що Захар сказав про нього. Що він більше схожий на андроїда, аніж Мартін. – Значить так! Українці не лишають своїх людей у біді! Хай вони будуть хоч тисячу разів андроїдами й невідомо ким! Це наші, українські андроїди! І лише нам вирішувати, як з ними вчиняти! - всі здивовано дивилися на капітана, якого потягнуло на пафосну промову. Він помітив це, трохи порожевів і враз перейшов до конкретики. - Нам треба виробити план, як визволити з полону корпопіратів Романа й не віддати їм Мартіна...