22. Я андроїд!

22. Я андроїд!

Корпопіратство, тобто корпоративне піратство, у сучасному світі набуло воістину глобальних, можна сказати навіть космічних, галактичних масштабів! Великі корпорації, які переважно асоціювалися і з країнами, в яких функціонували, завжди конкурували на всіх ринках без винятку. Вони, як би це правильно сказати, були державами в державах. І часто невідомо було, хто головніший у країні - президент чи голова певної гігантської корпорації. Як правило, такі корпорації мали цілу армію юристів, які чудово обходили антимонопольні закони. А також додатково мали майже справжні армії солдатів, спеціально навчених агентів, які виконували різні доручення компаній. Це могли бути завдання різних типів, але переважно такі, в яких здійснювалися шпигунські, розвідувальні місії. Бо кожна з корпорацій мала ще й наукові лабораторії, в яких досягнення у всіх сферах, а особливо у високих технологіях, були строго засекречені. 

Конкуренти вкрай хотіли дізнатися, чи не випередили їх їхні суперники на ринку в будь-чому. І тоді в дію йшло все: шпигунство, збройні сутички, підкуп, шантаж та інші не дуже чисті й законні речі. Спочатку поліція намагалася контролювати ці неприємні процеси в суспільствах. Але потім було прийнято негласне правило – в розбірки корпорацій, якщо це не зачіпає життя мирних громадян, не втручатися! Людей, які займалися такими нелегальними діями, можна сказати, навіть здійснювали злочини, називали корпопіратами. 

- Нашу місію розсекречено? – жахнувся Стеценко, почувши слова Влада. 

Бо їхній корабель якраз працював і на державу, і на крупну корпорацію, яка тісно була переплетена з державними установами. Цю корпорацію офіційно називали «Українська міць», а підрозділ, в якому числилася їхня «Січ» та вся команда – просто Бюро. 

- Не знаю. Вони причепилися до нас у барі. Ми якраз замовили текілу, Роман розповідав про своє дитинство... Підійшли двоє, а третій, робот, стояв на вході. Сказали йти з ними, або отримаємо шокером в бік, - почав розповідати Влад. – Роман якось дивно поводився. Сказав якусь фразу, типу: «Давайте мені все, я сам зроблю». І показав їм якусь картку. Вони глянули, розреготалися і кажуть: "Ти запізнився, політика змінилася: тепер ми працюємо з «Січчю», а тебе відсторонено!". Він почав обурюватися. Я так зрозумів, що в нього була якась домовленість з цими молодиками. А один тоді й каже: "Давай сюди смарт". Почав Романа за руку хапати. Я кажу: "Відпусти його!". Ну, в результаті, ми трохи покучмалися, я зрозумів, що сили нерівні – у них ножі, а в нас кулаки, - Влад показав на свою поранену ногу. – Роман крикнув, що затримає їх і щоб я втікав і всіх попередив: це корпопірати і їм треба... е-е-е... Мартін. 

Всі повернулися й глянули на Мартіна. Той сидів з дивним виразом обличчя, мовчав. 

- Я вибіг через чорний хід і рвонув до готелю. Мені пощастило, якраз пролітав швидкісний аеробус – я встиг заскочити. Не знаю, може, вони й сюди прийдуть? - захвилювався Влад. 

- Гм. Не схоже на цікавість до нашої місії, - пробурмотів собі під носа капітан. – Мартін? Що це за цікавість така до тебе? – спитав він голосніше. – Ти нічого не хочеш мені... гм... нам розповісти? 

Мартін знизав плечима, повільно промовив: 

- Нічого не знаю. Вперше чую про якихось корпопіратів. Я мирна людина, ніколи не ліз у жодні злочинні махінації! 

- Гм. Людина, кажеш? А як же?.. 

Капітан не договорив, бо смартзчитувач на його зап’ястку задзеленькав. Стеценко натиснув кнопку, прийняв повідомлення. Перед усіма в кімнаті постало голографічне зображення: Роман, зв’язаний та з кляпом у роті сидів у кріслі. Під його правим оком розпливався свіжий синяк. Біля нього стояв чоловік у медичній чорній масці, обличчя майже все було приховане. 

- Ваша людина в нас. Повернемо в обмін на андроїда. Якщо не приведете його о сімнадцятій нуль нуль, ми прикінчимо вашого товариша. І це не жарт! Андроїда міцно зв'яжіть і залишите в першій кабінці в магазині «Одяг-потяг» того галамаркету, що знаходиться біля космопорту. А потім ідете геть! Приходите рівно через пів години і забираєте там же свого старпома! Все! Час пішов! 

Корпопірат вимкнувся, голограма згасла. Всі члени команди, як один, здивовано (ну, дехто й не здивовано!) подивилися на Мартіна, котрий змінився на обличчі. Завжди веселе й добре лице чоловіка стало серйозним, зібраним і суворим. 

- Відсоток правди у словах цього чоловіка - вісімдесят дев’ять процентів. Треба рятувати Романа, а то вони його вб’ють. І так, прийшов час зізнатися, - кивнув він на здивовані погляди своїх товаришів. - Я справді андроїд...