19. Що розповів кок Захар

19. Що розповів кок Захар

- Василю Миколайовичу, я зовсім не винний! – почав каятися Захар, проте, зустрівшись з гнівним поглядом капітана, перейшов до суті справи. - Я, як ви й наказали, зранку стежив за Петрусем і Оксаною...

Мартін здивовано поглянув на капітана, але той зробив вигляд, що не помітив його погляду, зосередився на уважному слуханні кока. 

- Вони обоє шукали зоомагазин, бо Петрусь хотів купити якогось особливого корму для свого тубулінського слизняка, а Оксана пішла за компанію. Вона й не збиралася нікуди йти. Але в коридорі зіткнулася з хлопцем. Те-се, поговорили, вона каже: "Теж піду з тобою, прогуляюся". Я за рогом коридору стояв, - тут Захар благально поглянув на капітана. - Василю Миколайовичу, можна, я не буде за Петрусем стежити? Якось воно цеє... Негарно... І він...

- Не можна! Накази не обговорюються! - відрізав капітан роздратовано. - Далі, далі розповідай, - нетерпляче прикрикнув знову.

- Вони пішли шукати той магазин, я за ними... Вони в зоомагазин зайшли, я за ними... Ну, не зайшов, щоб не помітили, чекав на вулиці. І так сталося, що Оксана сама вийшла з магазину, а Петрусь затримався, і аж потім, коли все сталося, вибіг. А поки що я стояв якраз і маскувався, біля сусідньої крамниці... Там така ще вітрина була здоровецька! - кок розвів руки вшир, щоб показати, яка "здоровецька" була вітрина. - І от Оксана вийшла з зоомагазину й одразу ж помітила мене, і... 

- Як це ти так маскувався, що вона тебе одразу ж помітила? – спитав капітан. 

- Я добре маскувався! - обурився Захар. - Відвернувся до Марсели Бран. Якраз поряд у крамничці вона й була! Прямо жива! Така, що ух!Все, як я й хотів! А тут Оксана підходить і каже: "Ви, Захаре, що тут робите?". А я кажу: "Проходив повз і помітив у Марсели Бран на губах плямку, витерти хотів!". Та й почав витирати... 

- Що витирати? – не зрозумів капітан. 

- Я почав Марселі Бран губи витирати. Треба ж було зробити вигляд, що я просто тут прогулююся, правда? От я і зробив! Губи витирав! А тоді на губах Марсели Бран спрацював капкан на злодіїв! І моя рука прилипла до її губ намертво! І я тоді добряче смикнув рукою, хотів відірвати, але ж не знав, що це якась новомодна силіконова штучка.., - Захар аж схлипнув. – І губи Марсели Бран відірвалися, а обличчя... Коротко кажучи, Марселі Бран – все, гаплик... 

Захар замовк, напевно, ще раз переживаючи той момент, коли він відірвав губи в Марсели Бран і їй наступив "гаплик". Капітан з Мартіном теж вражено замовкли. Потім Стеценко дуже обережно й тихо спитав: 

- І... Гм... Що ж було далі? 

- Потім вийшов пан із дверей, закричав, заторохкотів, замахав своїми гілляками, викликав поліцію, і мене забрали у восьмий відділок. Добре, що дали дозвіл на один дзвінок, і... ось... я тут... 

Захар опустив голову, похнюпився... Всі ще трошки помовчали.

- Захаре, а куди поділася Оксана? - раптом спитав Мартін. – Вона що, стояла й дивилася, як тебе забирають в поліцію, й нічого не сказала і не зробила? 

- Її... е-е-е... з’їли, - пояснив кок. - І Петруся теж з'їли, адже він же теж прийшов. Із зоомагазину вийшов потім. Вони з Оксаною поряд стояли. То їх з'їли. А мене не з'їли, бо я ж.. типу... е-е-е... злочинець, - Захар підняв голову і захвилювався. - Саме тому я вам і дзвонив, Василю Миколайовичу! Не мене треба було рятувати! Хай би я вже в тому поліцейському відділку сидів скільки треба! Я вас викликав, щоб ви поспішили на допомогу Оксані й Петрусю! 

Капітан подумав, що Захар, мабуть, добряче перенервував. І про Марселу Бран говорить щось не те, про губи, які їй відірвав, і про те, що хтось з’їв їхніх членів команди... Він хотів якось обережно заспокоїти кока і відвести до готелю, там лікар Борис, може допомогти, може, якісь ліки заспокійливі дасть... Але Мартін раптом вихопив у капітана з рук флаєр, про котрий Стеценко й забув зовсім, з усіма цими губами і магазинами, глянув на нього і скрикнув: 

- Ох, терабайта мені в печінку! Василю Миколайовичу!Терміново треба кланятися і облизувати! Терміново! Минуло ще небагато часу, ми встигнемо, капітане! Це ж марамуханець! Ох, вінчестером по материнці!

І тоді все стало на свої місця. Стеценко раптово зрозумів, що потрібно терміново рятувати Оксану й Петруся від з'їдення!

Всі троє схопилися на ноги й побігли знову шукати вільний електрокар.

Так, марамуханці – це вам не жарти! Якщо з’їли, то надовго. А "Січ" повинна стартувати завтра. І обов'язково з усіма членами команди на борту!