18. У поліцейському відділку

18. У поліцейському відділку

У поліцейському відділку номер вісім "Європи-3" Стеценка й Мартіна провели спочатку до начальника відділку, синього бартаманця, довгі вуха якого мали пірсінг у шести місцях, і це значило, що він досить довго живе на світі, за людськими мірками – старий і сивочолий чоловік. У бартаманців про прожиті цикли свідчили причеплені на вухах кільця-сережки, чимось завжди схожі Стеценкові на брязкальця для немовлят. Бо справді брязкали й глухо гуділи, коли бартаманці нервували. 

Конкретно цей бартаманець представився як Барт-Ну-Жі і чимось скидався на віслюка або довговухого кота з видовженою мордою. Планета Бартаман знаходилась за вісім парсеків звідси, і як закинуло аж сюди цього дивного гуманоїда було незрозуміло. Він глипнув на капітана й механіка круглими блюдцями синіх очей і спитав: 

- Хто хазяїн особини За-Хар Куш-Нір? – саме так прозвучав переклад з мови інопланетянина у голові капітана. Чіп-перекладач, вмонтований у сектор мозку, що відповідав за сприйняття мови, спрацював миттєво. Переклав швидко, а от якість перекладу шкутильгала. «Треба оновити драйвери, - подумав капітан. – Давно ж збирався, та все відкладав!». 

- Захар Кушнір член команди українського туристичного корабля «Січ», наш кок, ось документи, - смартприймач на столі поліцейського дзеленькнув. - Я капітан корабля, Василь Стеценко. Захар мій підлеглий. Що трапилося? 

- Ага! – раптом радісно прошамкав бартаманець (саме таку інтонацію видав перекладач, бо сам інопланетянин своєю мовою щось шепотів, шарудів і шумів). – Диво яке! Гроші тисяча космоготів і ви летите далі. Штраф. Марсела Бран позбавлена вуст! Відмова – на шахти в район Курманів! 

Стеценка кинуло в піт. Про що говорить цей синюх? Що значить «позбавлена вуст»? І звідки й чому вигулькнуло в перекладачі таке архаїчне слово "вуста"? Про штраф капітан одразу просік. Але тисяча космоготів у космосі не валяються! 

- Не зрозумів! – протягнув капітан. – Поясніть, що сталося? Чому такий великий штраф? Невже, якщо ми не виплатимо грошей, ви й справді вишлете Захара на Курмани? 

Це була закинута й віддалена частина космосу, де знаходилися лише холодні й безатмосферні планети і мережа шахт для дрібних порушників закону, бо для злочинців з важкими злочинами існувала своя окрема тюрма на Варті. На Курманах мляво видобувався уран і нікель, завжди необхідні для виготовлення енерговмісних накопичувачів. 

Бартаманець хлюпнув ротом, зарухав вухами – це свідчило про його роздратування. Потім все ж таки пояснив: 

- За-Хар Куш-Нір понівечив обличчя Марселі Бран. Відірвав вуста! Повністю. Вона без вуст. Великий штраф. Вуста великі! 

Мартін, котрий стояв біля капітана, охнув. Почав шепотіти Стеценкові на вухо: 

- Захарові дуже подобається всесвітня красуня Марсела Бран. Міс Всесвіту минулого року! Пам’ятаєте, плакат висів у кают-компанії, біля входу? Там у неї ще такі великі, повні й спокусливі... 

- Та зрозумів я, зрозумів, - обірвав капітан, згадавши "великі й спокусливі", на які й сам любив помилуватися, але, звичайно, тоді, коли ніхто не бачив. – До чого це? 

- Мабуть, він її тут десь побачив. Зустрів! Хто його знає, де вона літає, може, і на «Європу-3» потрапила. І в пориві щастя й поклоніння міг щось не те зробити. Наприклад, кинутися обнімати й цілувати. Захар може! Він дуже імпульсивний. 

- Ну... і? – спитав Стеценко, не розуміючи, до чого веде Мартін. 

- Може, він її вкусив? – висунув версію Мартін. – За губу, - а потім поглибив здогадку. – Чи за дві... 

- Що ти мелеш?! Зовсім з глузду з’їхав?! – визвірився на нього капітан, повернувся до начальника поліцейського відділку і спитав. – Я плачу штраф, ви відпускаєте Захара, інцидент вичерпано. Правильно? 

Стеценко хотів ясності у цій справі, але зрозумів, що не доб’ється її, бо справа може затягнутися, а їм завтра відлітати. Краще викласти гроші, а потім вже у всьому розібратися. Захара чекали великі неприємності!

- Ні, - похитав головою бартаманець, і кільця на вухах задзенькали. – Ще вибачення перед черепахою. Три поклони і облизати. 

Після цих слів не те що капітана, навіть Мартіна трохи застопорило. Вони мовчки отетеріло дивилися на бартаманця, а він на них. Пауза затягнулася. Кільця на вухах начальника загуділи голосніше й інтенсивніше. Він почав нервувати.

- Добре! Згоден! – різко вирішив і видихнув Стеценко. 

Він малодушно подумав, що як тільки витягне Захара з поліції, то кланятися і облизувати яку б там не було черепаху змусить його, бо ж він усе це заварив, то хай і розхльобує. Тобто облизує. 

Смартзчитувач капітана приречено й жалібно пискнув, передаючи поліції штраф у тисячу космоготів.

Захара вивели з камери, зняли кайданки. У повній мовчанці капітан і двоє членів його корабля, Мартін і Захар, вийшли з поліції і попрямували дорогою по тротуару.

В руці капітан Стеценко тримав рекламний флаєр, на якому було зображено великий портрет того, кому треба було вклонитися і облизати. Його вклав йому в руку задоволений поліцейський бартаманець. Капітан навіть не глянув на той флаєр, вражений сумою, яку зараз виклав за звільнення кока. Перебував у легкому ступорі.

Навколо було гамірно, можна навіть сказати весело: їздили туди-сюди електрокари й самокати, енергійно рухалися перехожі, про щось розмовляли, сміялися, перегукувалися...