17. Як розпізнати андроїда?

17. Як розпізнати андроїда?

Зранку Стеценко прокинувся в чудовому настрої. Галамаркет чекав його! Одягнувши барвисту гавайку востаннє (принаймні, капітан на це сподівався), він вийшов з готелю й попрямував широкими вулицями «Європи-3» до найближчого магазину одягу. 

Освітленими вулицями пересувалися невеликі відкриті електрокари, електросамокати, було не дуже багато піших перехожих, всі кудись поспішали, а капітан прогулювався і розглядав вітрини. Облюбувавши собі невеличкий магазин з одягом, у вітринах якого на манекенах красувалися досить пристойні сорочки та светри, вирішив не йти до галамаркету і зайшов туди. 

І тут же стикнувся ніс до носа з корабельним механіком Мартіном. Мартін якраз виходив з магазину, несучи щось під пахвою. 

- О, кеп, добрий день! – вигукнув Мартін. - І ви за екіпіруванням? Я вам скажу, тут такі ціни – що роздягнуть і роззують! Але я все одно купив футболку! Як вам? – Мартін вип’яв груди, демонструючи капітанові новий одяг: через усю футболку йшов напис «Маю залізні нерви!», – А стару ось викинути хочу, - помахав він пакетом перед Стеценком. - А хочете, я вам допоможу з одягом? В смислі... е-е-е... вибрати. В мене гарний смак, запевняю вас! – при цьому Мартін виразно дивився на гавайку капітана, неначе натякаючи йому, що в капітана смак не дуже добрий, і він, Мартін, із задоволенням виправить цей невеличкий недолік Стеценка. 

Ну, принаймні, капітан так і зрозумів слова Мартіна. Набурмосився, хотів різко відмовитися, навіть прикрикнути на механіка, а потім раптом подумав, що йому випала нагода побути довше наодинці з Мартіном, якого віднедавна він хоч і не почав сприймати як андроїда, але всі ці розмови та підозри корабельного психолога трохи нервували й викликали сумніви. Бо лікар Борис перед висадкою на «Європу-3» провів ще раз для всіх членів команди медогляд, пояснивши це вимогою тутешнього керівництва, і жодних відхилень в бік андроїдизму в Мартіна не виявив. Проте сказав лише капітанові по величезному секрету, що в Мартіна є в тілі невеличка зона, котра не піддається жодному скануванню й не ідентифікується жодними приладами. Підозріле формування в районі ключиці. Тому в тому, що Мартін не андроїд, він впевнений лише на дев’яносто дев’ять процентів. А отой один процент займає ота зона. Так, Мартін наче не андроїд, але... 

І оце але, оцей один процент мучив капітана. Зараз, дивлячись на механіка, капітан швидко зорієнтувався і проговорив: 

- Дякую, Мартіне, буду вдячний за допомогу, - хоча сам всередині себе озвучив трошки лайки, і ту фразу, яку хотів сказати спочатку «В мене теж гарний смак, не лізь не в свої справи!». 

Вони обоє підійшли до вішалок з одягом і почали роздивлятися сорочки й футболки. 

- Мартіне, - почав по-хитрому розговорювати капітан механіка, - а як ти ставишся до жінок? 

- Ви про наших жінок питаєте чи взагалі, у всесвітньому, комічному масштабі? – спитав Мартін, розглядаючи сіру футболку з написом на всі груди «З’їж мої батони!». 

- Е-е-е.., - капітан був заскочений цим питанням, - про яких це, наших? 

- Ну, про Стефанію та Оксану, нинішніх наших членів екіпажу. 

- Вони не наші, а.., - капітан хотів сказати, що загальні чи спільні, але це звучало б якось непристойно, тому викрутився, - самі по собі. Після виконання місії повернуться на свою основну роботу. Добре, хай так, до них ти як ставишся? 

- Нормально ставлюся, - промовив Мартін. – Симпатичні дівчата. Правда, так і не зрозуміло, що робитимуть на астероїді. І з евкариком Оксана гарно впоралася. Не кожен ризикне до нього наблизитися... 

- А ти ризикнув би? Якби постало питання життя і смерті тебе і твоїх товаришів? – зацікавлено перепитав Стеценко, мацаючи тканину, з якої був зроблений коричневий светр. 

- Не знаю, - знизав плечима Мартін. – Тоді в кают-компанії саме така ситуація й була! Але я побачив, що Влад чудово дає собі раду з командуванням. Тим більше, він наказав залишити приміщення, а отже, щось уже придумав, як позбавитися тої амеби... Я виконав наказ... 

Капітана Стеценка як по голові ковадлом вдарило. Точно! Якщо Мартін андроїд – він просто виконав наказ і вийшов за двері! А вже в коридорі він не міг бачити, чи загрожує людям смерть, чи ні, тому й вів себе спокійно. Ця думка кинула гирьку на шальку андроїда і переважила шальку людини. От, трясця, невже все-таки андроїд? Ну от чому немає такої інструкції, де було б чітко написано, як розпізнати андроїда?

- Ось ця футболка вам личитиме! – упевнено промовив Мартін, показуючи капітанові на вішаку футболку з написом «Великий Босссссяк». 

«Ага, - подумав капітан. – А ще хтось казав, що має смак в одязі. Ця футболка ще гірша моєї гавайки», - але пішов приміряти і футболку, запропоновану Мартіном, і светр з кількома сорочками, які вибрав сам. 

- До речі, якщо ви вже питаєте про жінок, ну, взагалі про всіх, - почув капітан голос механіка із-за завіси, яку опустив в приміряльні, - то мені, наприклад, ще жодна не сподобалась аж так, щоб я закохався. Люди кажуть, що кохання дуже дивна штука, а я його ще не відчував. От ви, кеп, закохувалися коли-небудь? 

«Точно, андроїд, - похолов капітан. – У нього що, не було першого кохання? І оця фраза «Люди кажуть...»! 

Ще одна гирька бемкнулася на шальки андроїда. Навіть дві. 

- Ну-у-у, - протягнув капітан. – У студентські роки колись... Та й дружину я кохав. Поки не вирішили розійтися, бо моя робота... Те-се.., - капітан зловив себе на думці, що не хоче розповідати про своє особисте життя андроїдові.