14. Хлюпчик плюється

14. Хлюпчик плюється

- Всім вийти з кают-компанії! – скрикнув Влад, схоплюючись на ноги й стаючи так, щоб закрити спиною дівчат. – Повільно, але швидко! 

Ця команда була дивною. Психолог Лісовенко, який любив у всьому точність і порядок, рухаючись до виходу, уточнив: 

- Так повільно чи швидко? 

- Та як хочете! Швидше! - визвірився Влад, тягнучи за руку до вхідних дверей Панфіла, який зацікавлено спостерігав, як евкарик вже майже просочився через силове поле і, повільно піджовуючи праворуч картину, де корова була вже без голови, ліворуч почав налаштовуватм товсту, схожу на якусь трубу, псевдоподію, з якої, певно, хотів плювати своєю отрутою в ще живу їжу, тобто членів команди. 

Влад навів смартзчитувач на двері й полегшено зітхнув: доступ до силового поля був, капітан надав його навігатору разом з повноваженнями заступника. Чоловік швидко натиснув кнопку.

Силове поле зникло, стулки роз’їхалися – і всі по черзі почали вистрибувати в коридор. Останніми йшли Оксана зі Стефою і Захар, котрий замикав процесію повільно-швидкого виходу за двері, задкуючи, і заворожено дивився, як чорний монстряка дожирає картину і, відчувши, що вільний від силового поля, миттєво формує псевдоподійне широке дуло. 

Влад, побачивши те саме, зрозумів, що ці троє його підопічних не встигають вийти, адже евкарик ось-ось плюне в них отрутою, закричав: 

- На підлогу! – і сам миттєво упав на долівку, боляче стукнувшись об край тумбочки, що стояла при вході. 

У цей же час відбулося кілька речей одночасно.

Евкарик плюнув.

Яскраво-блакитна отрута летіла слизьким згустком просто в обличчя коку Захару, який не встигав упасти чи ухилитися.

І тут перед Захаром раптом виникло сіре марево, котре сріблястою хмариною рвонуло назустріч отруйній слині інопланетної амеби і, зустрівшись з нею вже на підльоті до розширених від жаху очей остовпілого від переляку кока, поглинуло її. Прозвучало негучне «Чпок!» - і все зникло. 

Влад, побачивши, що евкарик знову формує отруйний плювок, смикнув Захара за ноги, і той, скрикнувши, впав на підлогу, вірніше, просто на Влада. 

Оксана раптом підбігла до столу, схопила склянку з водою і, безстрашно наблизившись до евкарика, вихлюпнула всю її на нього. Той неначе захлинувся. Засіпався і почав вбирати вологу в себе, забувши про плювки й отруту. 

- Ще є вода? Бажано багато! – закричала вона Владові, котрий, нарешті, піднявся на ноги, зіштовхнувши із себе Захара, а потім випхав кока за поріг. 

Чесно кажучи, йому було трохи ніяково, що дівчата так і залишилися на ногах, а він (майже капітан!) валявся на підлозі й не придумав жодного виходу з загрозливої ситуації. 

- Чайник? – спитав Влад, показуючи на стіл, де стояла ще гаряча посудина. 

- Він же з окропом! – обурилась Стефа. – Ми так уб’ємо бідну тваринку! Неси відро води з камбузу! 

- Захаре, чув? – спитав у коридор Влад, згадавши, що він неначебто тут за старшого і командир, хоч і тимчасовий. – Неси відро води з камбузу! – і додав, вмішавши в голос командирські нотки. – Не повільно-швидко, а швидко-швидко! 

Почулися голоси в коридорі, і зайшов, сторожко роззираючись навколо, капітан Стеценко. Глянув на Влада, який стояв біля виходу до кают-компанії поряд зі Стефанією, на Оксану, яка зі склянкою напоготові слідкувала за евкариком, на самого евкарика, котрий вбирав у себе воду, хлюпаючи й чавкаючи від насолоди. У двері кают-компанії зазирали й інші члени команди, Панфіл та психолог Лісовенко стояли просто на порозі, а інші за їхніми спинами обмежувалися лише тим, що чули голос капітана. Він сказав: 

- Нулівка мені в носа! Що відбувається? І ця калюжна сопля тут? – так непоштиво назвав капітан евкарика. – Петрусь щойно отямився і сказав, що треба вода або якась рідина – тоді ці слизькі амеби стають добрими, як ручні кошенята! Та я бачу, ви вже й самі допетрали. Петрусь забув йому налити увечері воду, от той і просочився зі свого контейнера і пішов гуляти кораблем. З цим евкариком одна морока! От забороню його перебування на кораблі, буде знати! 

Хто буде знати: чи евкарик, чи Петрусь - з монологу капітана було незрозуміло. Але в його голосі звучало полегшення: цього разу наче все обійшлося. 

- Ніхто не постраждав? - спитав він. - Бо минулого разу цей слиз з Тубуліна прикінчив своїм плювком кота нашого попереднього психолога Петрука. 

Капітан вимогливо поглянув на Влада. 

- Ні, все під контролем, - трохи хвастливо промовив Влад, - Захар за моїм наказом несе воду! Та ось і він! 

Захар ніс відро води, а з його очей текли сльози. Постер Марсели Бран було безнадійно поїдено! Слизька потвора відгризла в неї ноги, половину щоки і частину чудових і хвилюючих грудей! Ох, яка ж невиправна втрата! Як тільки вони прилетять на "нулівку", першою покупкою кока буде новий плакат з диво-жінкою. Навіть два плакати! 

Кок пройшов досередини кают-компанії, шморгнув носом і поставив відро біля Оксани. Дівчина почала поливати евкарика водою однією рукою, а іншою відколупувати його від стіни. Він і не опирався, слизькою масою повис на її долоні, і дівчина вклала його у відро. 
- Мій Хлюпчику! – раптом почулося в коридорі. – Де він? Ви вбили його? Він беззахисний і добрий! Я просто забув налити йому води, от він і трохи... е-е-е... витяг її з мене, а потім помандрував по кораблю... Воду шукав! Розумничок!