12. Рівень тривоги – чотири-омега

12. Рівень тривоги – чотири-омега

- А от скажіть мені, Оксано, де ви навчилися так гарно ліпити вареники? – спитав кок Захар Оксану, яка, щоб трохи відволіктися від буденних справ та одноманітності, вирішила прогулятися по кораблю і забрела в камбуз. 

Кок якраз слідкував за дотриманням рецептури, щось клацав на екрані універсальної мультиготувалки, яка вже почала блимати зеленими вогниками, цим самим повідомляючи, що процес пішов. Вареники ж кухар не довіряв жодній машині, жодному роботові, завжди ліпив їх сам. Дівчина, побачивши його магічні дії з тістом та начинкою у привідчинені двері, впросившись, із азартом кинулася допомагати. 

У камбузі було чисто, акуратно і... незвично. Бо на всіх стінах висіли великі постери з оголеними й напівоголеними жінками.

Одразу ж пояснимо, що заборона постерів у кают-компанії, як вважав Захар, не поширюється на його територію, у камбузі – лише він король і володар! Тому всі плакати, згнітивши серце, він зняв зі стін кают-компанії і успішно розмістив на стінах корабельної кухні, милуючись звабними вигинами тіла земних та інопланетних красунь під час готування їжі. Чоловік він був неодружений, дівчини не мав, і хоч роки вже перевалили за сорок, але він не втрачав надії зустріти жінку, яка теж, як і він, любить куховарити і гарно поїсти. А поки що мріяв про це, споглядаючи красунь. До речі, одна з них, Марсела Бран, дуже йому подобалася, але він нікому, жодній живій душі про це не розповідав. Соромився. 

- Моя бабуся – фанатка старожитностей! Вважає, що їжа любить руки, а не пластик чи метал, тому деякі страви теж готувала вручну. І мене навчила. А в школі записала мене в гурток куховарства. Ми вчилися готувати борщ, зрази і пиріжки. Мені так і не вдалося навчитися робити гарне дріжджове тісто. Але з варениками я впоралася, - пояснювала трохи присипана борошном дівчина. – До речі, ви дуже смачно готуєте, Захаре. 

- Дякую, - втішився кок, гордо приймаючи похвалу. – Я знаю, тому не буду скромно віднікуватися. 

- А що це за цікава пляма у вас на стелі камбузу? Це авангардне оформлення? Ніколи такої не бачила, - дівчина тицьнула білим від борошна пальчиком у стелю. 

Кок зиркнув і остовпів. Пляма і справді була велика, чорна, схожа на амебу, яку можна було побачити на візуалекранах. 

Чоловік перелякано сковтнув слину, підхопив тацю з уже готовими варениками, бо вони з дівчиною якраз доліпили останні, і прошепотів: 

- Оксано, потихеньку, не роблячи зайвих рухів, вийди за двері камбузу... 

Треба віддати дівчині належне, вона не почала розпитувати, чому в кока таке раптове й незвичне прохання, адже щойно вони так мило розмовляли, готувалися варити вареники, і раптом Захар просить вийти геть... І на «ти» перейшов, хоча вони дуже підкреслено зверталися на «ви» увесь час. Вона зиркнула на чоловіка, побачила його вкрай стурбований погляд, злегка кивнула і потихеньку почала йти до виходу. Коли вона опинилася за порогом, Захар з відчаєм та жалем глянув на постер Марсели Бран. «Сподіваюся, постер не постраждає», - подумав він. 

Кок вийшов за двері з тацею, повною щойно виліплених вареників і тицьнув її Оксані, чомусь шепнув: «Потримай». Вона взяла, здивовано спостерігаючи дивну поведінку Захара. Чоловік шпарко зачинив двері до камбуза, замкнув і аж тоді наказав: 

- Неси до кают-компанії, я не дам якійсь потворі понівечити мої вареники! Немає часу пояснювати! Я до капітана! У нас велика халепа! 

Кок побіг праворуч, а Оксана пішла ліворуч, дивуючись дивній поведінці кока. Вже підходячи до кают-компанії, почула неприємний сигнал тривоги, який вдарив по вухах. Це значило, що на кораблі щось сталася. 

Прозвучав голос капітана у гучномовці: 

- Команді й пасажирам терміново прошу зібратися у кают-компанії. Рівень тривоги – чотири-омега. 

Четвертий-омега рівень тривоги означав, що можна не бігти й не натягувати скафандри, не кидатися до дезинфекторів і не ізолюватися в каютах на певний час. Це рівень, який потребував уточнення ситуації. 

Оксана зайшла з варениками в кают-компанію й побачила на диванчику Влада й Стефанію, розчервонілих та зі скуйовдженим волоссям. Губи Стефки були чуттєво припухлі. 

«О, Стефка реалізує свій план», - подумала Оксана, а вголос сказала: 

- Привіт. Чомусь тривога. Захар наче з глузду з’їхав. Ось, він попросив принести сюди вареники, - дівчина поставила тацю на стіл і всілась у найближче крісло. 

- Але ж вони сирі! – помітила Стефка. 

Оксана знизала плечима. До кают-компанії почали сходитися всі члени екіпажу. Незабаром кают-компанія була заповнена всіма, хто виконав наказ капітана і з'явився тут. Зайшов капітан Стеценко, одразу ж звеселивши обстановку зеленню і червінню своєї гавайки. Біля нього тупцяв знервований Захар. 

- Де Петрусь? – капітан окинув строгим поглядом присутніх. 

Петрусь був відсутній. 

- Романе, Борисе, терміново візьміть захисні бронежилети, зброю й підійдіть до дверей Петрусевої каюти. Я з вами. Всім іншим залишатися на місцях. Я активую захист кают-компанії. 

Названі ним вийшли за двері, вони були військовими й мали дозвіл на зброю. Це насторожувало. 

- А що, власне, сталося? – спитав здивовано психолог Лісовенко. – Нам пояснять?