9. Ти жінка моєї мрії!

9. Ти жінка моєї мрії!

Вони зікнулись у коридорі корабля. Стефа йшла якраз на сніданок. Одягла трохи відкритий светр, який вигідно облягав її фігуру й мав низький виріз. Спеціально. 

Влад поспішав у господарський відсік, закінчилася кава і кок попросив його принести пачку. 

Побачивши дівчину, він широко посміхнувся і проговорив ще здалеку. 

- Доброго ранку, космічна феє. В мене цей ранок справді добрий, бо я зустрів вас, Стефаніє! 

- Доброго ранку, - промовила дівчина, теж ласкаво посміхнувшись. – Було б дивно, щоб ми не зустрілися. Корабель не такий вже й великий. Та й на сніданку всі збираються в кают-компанії разом. 

Вона трохи розсердилася на себе, бо чомусь зраділа цій несподіваній зустрічі, чесно скажемо, чоловік її трохи хвилював. Ні з того ні з сього. Поглянемо правді в очі, він їй подобався. Як чоловік. Але вона вирішила, що це навіть добре, бо тримати себе в руках вона вміла, а експеримент буде проходити в максимально наближеному чистому вигляді, коли обоє партнерів начебто закохані, або принаймні мають потяг одне до одного. 

- Як вам спалося на новому місці? – зупинившись біля Стефи, знову заусміхався Влад, ковзнувши поглядом по вирізу светра. 

Почав проникливо зазирати дівчині в очі, знав, що це справляє неабияке враження на жінок. Мав очі красиві, блакитні, жінкам подобався їхній магнетизм. 

- Нормально, дякую, - відповіла Стефа.

Бачила всі його вивірені й відшліфовані до автоматизму хитрощі, награні посмішки та банальні загравання.

- Я хотів би перепросити у вас за той прикрий випадок, - промовив Влад, адже хотів раз і назавжди вирішити це неприємне питання, яке муляло йому ще від учора.

Дівчина зовсім не згадувала інцидент біля магазину, але зрозуміло, що вони обоє його добре пам’ятали.

– Справа в тому, що я дуже поспішав і був трохи знервований. Ті неприйнятні слова, які я використовував, звертаючись до вас, були викликані ситуацією... 

Коли треба, Влад умів говорити гарно, заплутано, оксамитовим голосом. Недарма ж читав багато, мову мав гарну і був вправним у спілкуванні. 

- Ну, сказати, що я не була розлючена, - це покривати душею, - нервово знизала плечима Стефа, згадавши, як чоловік назвав її стервом. – І я була змушена заплатити чималу суму грошей за вітрину, - натякнула вона.

Очі Влада забігали. Було б зараз дуже благородно й вчасно пообіцяти дівчині повернути всі гроші, це був би гарний і привабливий жест. Але, по-перше, він був на мілині, грошей майже не мав, а по-друге, був категорично впевнений, що винною в тій ситуації була Стефа, це ж вона його штовхнула. Тому вирішив зісковзнути зі слизької теми й перейшов до того, що жінкам подобалося найбільше – компліментів. Почав натхненним голосом: 

- У вас сьогодні неймовірно привабливий вигляд! Я вражений! Давно не зустрічав таких вродливих жінок, як ви! Знаєте, один поет сказав так, як сказав би і я зараз про вас: «О, ця усмішка вниз і погляд скоса! В яку ж ти, німфо, неповторну мить найчарівніша?»*, - потім Влад зупинив себе, зрозумівши, що трохи переграє, і вже більш звичайним голосом спитав. - Може, перейдемо на «ти»? Все одно ще багато часу летіти разом. 

Стефа скипіла всередині. От, бовдур! Репліку про гроші наче й не помітив! Ще й віршами таранить! Ну, тоді в неї розв’язані руки! Якщо сьогодні вночі вона ще думала, чи варто затівати ці ігри в кохання з Владом, то тепер вирішила остаточно: закохає, провчить, гроші стягне! 

Зовні ж дівчина посміхнулася ще ширше, аж скули заболіли: 

- Звичайно, будьмо на «ти»... е-е-е... Владе. Тебе ж так звуть? 

- Ти пам’ятаєш моє ім’я? – втішився чоловік. 

- Воно вишите на кишені твоєї сорочки, - дозволила Стефа собі словесну шпильку. – Але я вже мушу йти, мабуть, зараз буде починатися сніданок. 

- Можемо піти разом, - промовив Влад, гарячково обдумуючи, як би так зробити, щоб Стефа пішла з ним за кавою. – Тільки я йду за кавою в наш господарський відсік. Може, складеш мені компанію? Якраз побачиш, де в нас тут що... 

- Чому б і ні? – посміхнулася знову дівчина. 

«Готова, моя кішечко!» - радісно подумав Влад. 

«Готовий, мій бовдуре!» - злорадно подумала Стефа. 

Вони пройшли до блоку, де зберігалися продукти, стояв великий рефрижератор, на полицях лежали якісь мішки, банки, пакети, коробки... 

Як тільки увійшли, Влад одразу ж почав діяти. 

Притиснув рвучко Стефу до стіни і впився губами в її вуста. Руки чоловіка почали блукати по тілу дівчини, а дихання стало швидким і хапливим. Він зашепотів у перервах між поцілунками: 

- О, ти така гарна, така спокуслива, Стефаніє, – ти жінка моєї мрії! 

Стефка ж заціпеніла від такого раптового напору чоловіка. Вона не чекала, що він одразу ж почне цілуватися. Ах, то він думає, що вона така легкодоступна, що можна отак-от нахрапом лізти до неї своїми клешнями? Рука дівчини одразу ж рефлекторно смикнулася відштовхнути, вдарити, відкинути геть. Неймовірним зусиллям волі вона зупинила себе. Відчуття від поцілунків чоловіка були приємними, але не більше. Він навіть трохи був їй огидним. Дівчина, все-таки якось спромоглася відвернути голову і рівним голосом проговорила.