6. Бойове завдання для старпома

6. Бойове завдання для старпома

Космічний корабель «Січ» набирав швидкість і прямував до «нулівки», як називали між собою космонавти точку, місце в космічному просторі, з якого виконували гіперстрибок. Взагалі, офіційна назва була Зона «Нуль» або Зона «Зеро». Ці точки, вирахувані науковцями в Сонячній системі, були найоптимальнішими і найкращими для здійснення переходу в гіперпростір. Таких зон було всього чотири: одна біля Марсу, дві біля Юпітера і ще одна аж біля Урану. 

Людина дуже цікаве створіння. У свій час, коли точки було визначено, встановлено величезні спеціальні кільця, які називали телепортами і в які пролітали космічні кораблі, наче у ворота, зникаючи в гіперпросторі, то далі все перейшло в площину... заробляння грошей.

Комерціалізація тут спочатку сягала величезних масштабів. Не кожен корабель міг собі дозволити заплатити за перехід в іншу частину галактики. Але оскільки технології розвивалися, кораблів та бажаючих мандрувати всесвітом ставало все більше й більше, а власники телепортів, великі держави-гіганти зрозуміли, що можна заробляти більше, знизивши ціни, але обслуговуючи більшу кількість кораблів, то можливість гіперстрибків отримали майже всі космічні кораблі Землі. 

Переглянувши запропоновані варіанти польоту до «нулівки» біля Марсу, бо це було найближче від Землі, Влад натиснув кнопку підтвердження, запускаючи в роботу навігаційний план, і обернувся до капітана Стеценка, який сидів поряд, спостерігаючи за показниками систем корабля. Все було в нормі, як, втім, і завжди. Корабель ішов, керований штучним інтелектом, і аж біля «нулівки», якщо буде потрібно, він візьме керування на себе. Але часто цього й не потрібно було, ШІ міг впоратися й сам. 

- Ти врахував, що ми повинні летіти повільно? Не треба привертати зайву увагу, - спитав Стеценко, не дуже комфортно почуваючи себе в яскравій червоно-зеленій гавайці. Яскраві екзотичні квіти і птахи різали очі кожному, хто дивився на капітана.

Від форми довелося відмовитися, але коли капітан кинувся вибирати якийсь цивільний одяг, то виявилося, що в нього зовсім немає у що вдягтися! Було кілька штанів, майка і ось ця яскрава гавайка, котру він чисто випадково купив на розпродажі в космопорту планети Крокс. Просити позичити пристойну сорочку в когось із членів команди було якось не дуже зручно, тому він, зціпивши зуби, натягнув барвисту ганчірку і робив вигляд, що все в порядку, що це він так вживається в образ капітана туркорабля. В душі ж поклявся собі, що на «нулівці» одразу ж сходить в галамаркет і купить щось нормальне з одягу. 

Влад скосив очі ліворуч на яскраву пляму, якою здавався нині капітан, і відповів: 

- Так. До «нулівки» летіти приблизно п’ять днів. Я запланував шість. Сьомий день погуляємо по магазинах і ресторанах, трохи розімнемо ноги. Ви ж самі казали, що такі перерви необхідні, - і побачивши схвальний кивок капітана, закінчив. - Коротше кажучи, ми забронювали і оплатили перехід через сім днів*. 

Капітан задоволено кивнув ще раз, мріючи, щоб ці дні пролетіли якнайшвидше. Бо він, зовсім не любитель шопінгу, тепер мріяв про магазин одягу. 

- Як наші пасажирки? – спитав він старпома, котрий сидів зліва він нього. 

Той теж страждав через одяг. Але, на відміну від капітана, тому, що дуже любив військову форму, яка, як здавалося Романові, надає йому величі й краси. А одягнений у звичайні штани й синю футболку, він мав звичайний вигляд звичайного обивателя. 

- Вселилися, з каюти досі не виходили, - сказав старпом. 

Капітан помовчав, думаючи про те, що було б добре, аби вони не виходили до кінця польоту. 

- Ну, зараз буде обід – то вийдуть, тоді познайомимося з ними ближче, - промовив Влад, піднімаючись з крісла. 

Корабель вийшов на пряму польоту, тепер всі шість днів можна не хвилюватися, лишень періодично перевіряти параметри систем та особливості навколишнього космосу, бо інколи могли бути різні непередбачувані обставини. 

Так, скоро мав бути обід. Кок обіцяв приготувати щось особливе на честь нових членів екіпажу, закрився на кухні й нікого туди не допускав. 

- Що значить - ближче? – стрепенувся капітан. – Ти, Владе, свої штучки облиш! Знаю я тебе! Стримуй своє чоловіче... е-е-е.. его! Я забороняю тобі підбивати клинці до наших пасажирок! Це наказ! Чув? Ану зараз же пообіцяй мені! - капітан не на жарт розхвилювався.

- Та чув, чув, - незадоволено буркнув Влад. – Обіцяю, не буду! Піду переодягнуся до обіду. 

Влад вийшов, а капітан важко зітхнув. Зовсім не повірив цьому ловеласу й бабію. 

- Він схрестив пальці! Я бачив! Бреше, бісів син, - доніс старпом. 

- Так, Романе, в мене буде до тебе важливе завдання! – серйозно промовив капітан. – Я доручаю тобі слідкувати за порядком на кораблі. 

Побачивши здивовані очі Романа, Стеценко пояснив: 

- Влад той ще потіпаха і мачо! Ти слідкуватимеш, щоб він, гм, не набридав дівчатам. От, коли, наприклад, побачиш, що він може залишитися наодинці з якоюсь із них – одразу ж і ти підходь, про щось питай, будь поряд. Зрозумів? Не дозволяй Владові спокушати жінок! Мені не треба на кораблі скандали й розбірки! 

- А якщо..?

- Ніяких якщо! Це наказ! Бойове завдання! Кожного дня будеш мені доповідати про... е-е-е... моральну обстановку на кораблі! Чи аморальну!