2. Ніяких вольностей!

- Розконсервуй каюту номер тринадцять, - наказав Стеценко, похмуро розжовуючи горішок арахісу.

Попався твердий і погано просмажений, капітан скривився. Він повернувся на космічний корабель "Січ", свій милий серцю майже рідний дім уже багато років, і тепер неприємні думки роїлися в голові й не давали розслабитися.

Старпом Роман стовбичив перед очима і безпричинно викликав бажання роздратовано гаркнути на нього. Та ясно, що не безпричинно. Дві причини скоро з'являться на кораблі і порушать всю гармонію й порядок, які так довго тут вибудовував Стеценко. Він роздратовано глипнув на Романа і все-таки визвірився: 

- Що-о-о? Не почув наказу? До нас приєднують ще двох... е-е-е... людей. Наказ зверху! 

Стеценко скривився на зацікавлений погляд старпома і пояснив: 

- Значить, так. Зараз я тобі все розповідаю, ти усвідомлюєш і не ставиш жодних (Я наголошую! Жодних!) запитань. Зрозумів?!

- Але ж, пане капітане, у нас укомплектована команда!

Якраз запитання із Романа посипалися, як із дірявого мішка, і Стеценко роздратовано подумав: "Я так і знав!".

- Хіба що нам ще бажано інтуїта. Але ж ви знаєте, їх дуже мало. Не кожен корабель може цим похвалитися. Механік? - почав вгадувати старпом.

- Я ж просив - жодних запитань! – Стеценко встав і підійшов до великого віртуального екрану, на якому якраз висвітлювалося їхнє місцезнаходження. 

Навколо корабля снувало чимало інших, які заходили на посадку і линули геть у простори космосу. Їхню «Січ» спеціально зовні (та і всередині) переобладнали для таємної і засекреченої місії в звичайний туристичний корабель, щоб не привертати непотрібну увагу. І перебували вони нині в звичайному космопорту, звідси ж і будуть стартувати, лишень заберуть нових членів команди, жінок, які мали прибути з хвилини на хвилину.

Капітан втупився в екран, наче зроду його не бачив, хоча ненавидів це яскраве миготіння зірочок, що позначали космічні кораблі. 

- Романе, нові члени нашої команди – це жінки. Вони розмістяться в тринадцятій каюті. Крім того, я зарахував у штат нового психолога. Петрук терміново, гм, виїхав на батьківщину в Слов’янськ. Якісь родинні негаразди. 

Брехати старпому виявилося досить легко. Та Стеценко й не брехав, ну, хіба трохи про Петрука, бо він раптом на пропозицію піти на пенсію, про яку повсякчас скиглив, раптом заартачився, довелося звільнити за наказом без жодних пояснень. Так вимагало Бюро. І тепер у Стеценко «боліла совість», як казав він в таких ситуаціях. Ось виконають місію, повернуться, і він обов’язково візьме Петрука назад. А зараз... 

- Поговори з командою, - Стеценко обернувся і наткнувся на широку посмішку Романа. Той стояв і посміхався, як клоун. – Ти чого? 

- Жінки?! У нас на кораблі?! - майже закричав він. - Та це ж чудово! Василю Миколайовичу, останній пункт в нашому статуті буде, нарешті, заповнено і підтверджено! Ґендерна ситуація завжди викликала питання в різних комісіях. А зараз! - Роман мало не стрибав від радощів. - А вони які? Симпатичні? Ви вже їх бачили? Чи старші? Чи молодші? А якщо вони...

- Припинити розмови! – роздратувався Стеценко. – Виконуй наказ! Щоб каюта була готова за п’ятнадцять хвилин! І зараз же повідом команді про те, щоб усі вели себе пристойно! Особливо Влад! З ним окремо поговори... Чи не говори? Не знаю, сам дивися! Ніяких! Наголошую, ніяких вольностей! - капітан в уяві вже бачив усі ті вольності і накручував себе ще сильніше. - Як щось помічу - усім премії не бачити пів року! Зрозумів?! 

- Так! Слухаюсь! – козирнув Роман і, розвернувшись, вийшов з капітанської каюти. На обличчі в нього, попри застереження капітана, блукала загадкова усмішка. Було зрозуміло, що вольності на вагах вибору можуть переважити погрозу позбавлення премії... 

Стеценко важко зітхнув, вимкнув віртекран (яскраві зірочки-кораблі почали капітана дратувати ще більше), сів у крісло і закинув собі до рота наступний горішок.

Цей виявився гірким. Ох, відчувало капітанське серце, гіркими будуть і його наступні дні на кораблі...