1. Жодних жінок на кораблі!

1. Жодних жінок на кораблі!

- Жодних! Жінок! На кораблі! Тільки через мій труп! – капітан Стеценко аж задихався, вигукуючи свої слова, в яких відчувалися просто жах, кошмар. 

- Значить, ти вже мертвий, і летітимеш в такому стані аж до Альпеї, – спокійно відповів йому генерал Прост, розглядаючи щось на віртпланшеті. 

Він знав, що Стеценко погодиться, діватись нікуди! Наказ самого Барса, який присилав двох дівчат зі свого спецзагону для участі в цій експедиції. 

Вона планувалася давно, ще п’ять років тому, коли була відкрита ця планета, було вирішено все засекретити на найвищому рівні. Планета, чесно кажучи була і не планетою зовсім, так, піщинкою у всесвіті, великим астероїдом у сонмищі собі подібних. І якби не дивні істоти, що там мешкали, не особливі умови, які там існували, і не таємничі матеріали, котрі там було виявлено, то нікого б і не зацікавила. Їй навіть спочатку присвоїли якийсь довгенний реєстраційний номер і почали індексувати в базі, але потім прийшов наказ всі дані прибрати з мережі, і якщо хтось і зацікавився астероїдом ДБ-973912171-БЛ, то це були одиниці, що просто фіксували кількість астероїдів, відкритих Бюро протягом року, або вів статистику чи ще що-небудь. Астероїд існував у космосі, але його не було в реєстрах. 

Капітан Стеценко спохмурнів. 

- У мене хлопці. Голодні до жінок. Ти ж знаєш, потрібна довга притирка, команда ніколи не літала з жінками. Це нічим гарним не закінчиться. 

- Вони будуть вести себе стримано. Вишколені. Не хвилюйся. Спецзагін Барса – це про щось говорить, чи не так? Крім того, візьмеш гарного психолога. Петрук давно просився на пенсію. Знайди психолога екстракласу, Бюро все оплатить. 

- Не розумію, навіщо там жінки, ми чудово впораємося самі, - дратувався Стеценко. 

- За статистичними даними, жінки помічають те, що не бачать чоловіки, і навпаки. Треба дуальний погляд. Крім того, ШІ видає вірогідність розкриття таємниці астероїда, якщо в команді будуть жінки, на двадцять процентів вищу! Ми повинні використати цю можливість. Ти ж знаєш, німці теж шлють свою команду. На кораблі, що відкрив цей астероїд, був німець, нам не пощастило стати одноосібними власниками цього шматка каменю. Добре, що хоч Україна має сімдесят процентів. Можливо, німці не зможуть розкрити таємницю, і ми викупимо в них ті тридцять процентів. Але ми повинні бути впевнені, що не викинемо гроші на вітер! Вони ретельно приховують свої досягнення в цьому напрямі. Українська команда повинна випередити їх! Альпея повинна бути наша! Все. Питання закрито. Змирися з тим, що в твоїй команді тепер є жінки. Після завершення місії вони зникнуть з твого поля зору. 

- Ти скажеш, хто вони за фахом? Інженерки? Науковиці? Воїтельки? Хоча б мені? Що вони взагалі робитимуть в команді? От халепа! – капітан Стеценко важко зітхнув. 

- Ні, - генерал похитав головою. - Заради твого ж блага. Їхня спеціалізація строго засекречена. Як і вся робота загону Барса. Але вони мають у виконанні своїх місій дев’яносто вісім процентів успіху! Це про щось говорить! Ти маєш рацію, як чоловік я тебе розумію: жінки на кораблі – до біди. Але як командир і стратег наказую: ти береш в команду жінок. Двох. Вони майже не з’являтимуться в полі зору команди. Але робитимуть своє. От і все. І не заважай їхній роботі! Знаю я тебе – вже думаєш, як замкнеш їх у каюті на час виконання місії! Це наказ! Державної ваги! 

- Слухаюсь, - відсалютував Стеценко, який якраз і подумував про те, як би ізолювати жінок від чоловіків на час місії. 

Чоловік зціпив зуби і, тільки вийшовши з кабінету генерала, вилаявся. Капітан тилом своїм відчував, що нічого гарного з усієї цієї затії не вийде. Але наказ є наказ...

2. Ніяких вольностей!

- Розконсервуй каюту номер тринадцять, - наказав Стеценко, похмуро розжовуючи горішок арахісу.

Попався твердий і погано просмажений, капітан скривився. Він повернувся на космічний корабель "Січ", свій милий серцю майже рідний дім уже багато років, і тепер неприємні думки роїлися в голові й не давали розслабитися.

Старпом Роман стовбичив перед очима і безпричинно викликав бажання роздратовано гаркнути на нього. Та ясно, що не безпричинно. Дві причини скоро з'являться на кораблі і порушать всю гармонію й порядок, які так довго тут вибудовував Стеценко. Він роздратовано глипнув на Романа і все-таки визвірився: 

- Що-о-о? Не почув наказу? До нас приєднують ще двох... е-е-е... людей. Наказ зверху! 

Стеценко скривився на зацікавлений погляд старпома і пояснив: 

- Значить, так. Зараз я тобі все розповідаю, ти усвідомлюєш і не ставиш жодних (Я наголошую! Жодних!) запитань. Зрозумів?!

- Але ж, пане капітане, у нас укомплектована команда!

Якраз запитання із Романа посипалися, як із дірявого мішка, і Стеценко роздратовано подумав: "Я так і знав!".

- Хіба що нам ще бажано інтуїта. Але ж ви знаєте, їх дуже мало. Не кожен корабель може цим похвалитися. Механік? - почав вгадувати старпом.

- Я ж просив - жодних запитань! – Стеценко встав і підійшов до великого віртуального екрану, на якому якраз висвітлювалося їхнє місцезнаходження. 

Навколо корабля снувало чимало інших, які заходили на посадку і линули геть у простори космосу. Їхню «Січ» спеціально зовні (та і всередині) переобладнали для таємної і засекреченої місії в звичайний туристичний корабель, щоб не привертати непотрібну увагу. І перебували вони нині в звичайному космопорту, звідси ж і будуть стартувати, лишень заберуть нових членів команди, жінок, які мали прибути з хвилини на хвилину.