Не шукай собі біди

8. Кінець.

Тим часом Гриць, юнак, засліплений маренням про недосяжну панну, годинами блукав по острову, огорнутому м'якими туманами. Його душа була відкритою, як незачинені двері, для лиха.

Аж ось, серед верболозу, що плакав гілками у воду, з'явилася Вона. То була Жінка, що душу свою згубила і Нечистому віддала, ставши Відьмою, згідно із сільськими переказами. Її очі були порожні, як криниці без води, і в них не було й сліду колишнього тепла. Її не цікавила ані ніжність, ані мир. Їй була потрібна лиш невинна душа, як плата за вічне служіння Нечистому.

Гриць, занурений у свої марення, ніби не помічаючи привиду, йшов прямо на неї. Він не дійшов лише декількох кроків, і його ноги несподівано стали як вкопані.

Вона ледь помітно посміхнулася, і цей вираз був страшніший за гримасу болю.

— Іще один, дурник! — голосно, пронизливо засміялася Відьма, і її сміх рознісся над лугом, як скрегіт льоду.

Вона підняла руки, тонкі та бліді, мов коріння. І почала читати темну змову — слова, що не належали ні землі, ні небу. Руки її простяглися до Гриця, немов невидимі пазурі, витягуючи з нього життєву силу й енергію. Гриць відчув лише раптовий, нестерпний холод і порожнечу.

Закінчивши свою змову, Відьма опустила руки. Тіло Гриця, наче надламаний колос, замертво впало на вогку землю. Душа його вже була в її полоні.

Відьма, холодна та незворушна, виконала доручену їй справу. Вона байдуже переступила через посивіле і постаріле за мить тіло Гриця, і пішла собі геть, розчинившись у ранковому повітрі.

На ранок його знайшли товариші біля річки, на лузі. Гриць, якому було лише двадцять, лежав сивим і старим, з обличчям, викривленим від незрозумілого жаху. Його поховали у неділю, а люди казали, що це була розплата за зухвальство.

****

Ой не ходи хлопче до лугу, та не будь на слуху.

Відьма в полі, що тебе там зустріне.

Та й до тебе полине і вже тебе не покине.

Душу твою собі забере, забере, забере.

Бо коханий її зрадив, то ти її тепер розрада.

Ой не ходи, та й не ходи.

Бо там є й та, що не дасть тобі піти.

Серце в неї, ще живе, та коханого нема.

Вона зрозуму зведе.

І з тобою не піде.

Ой не ходи не ходи.