4. У полоні бажання.

Поцілунок був не просто палким – він був всепоглинаючим. Гриць відчував, як уся його свідомість ніби розчиняється в цьому дотику, як його розсудливість, щойно принесена з "великої землі", тане без сліду. Він забув про мамині пироги, про свої наміри розвіяти небилиці, про світ за межами цього туманного лугу. Існувала лише вона, її золоте волосся, блакитні очі та нестерпне, кохання, що обпікає, як йому здавалося, нарешті знайшов.

Поцілунок, що викликав бажання. Пізнати ще й поєднання тіл один одного.

Він відчув цей поцілунок не лише устами, а всім єством. Кожен дотик, кожен рух її губ був обіцянкою неземної насолоди, що стирала межі між реальністю і тим маревом, у якому він опинився. Це було те прадавнє, первісне бажання, яке Гриць, як і кожен чоловік, носив у собі, але ніколи не наважувався про нього думати.

Уся його місія — розвіяти "небилиці" — розсипалася на порох. Перед ним сиділо живе втілення мрії, яка ніби зійшла з найпотаємніших думок. Він хотів її. Хотів настільки, що його тіло тремтіло, а розум відмовився шукати підступ.

— Коханий… — прошепотіла вона, відірвавшись на мить, і її блакитні очі, здавалося, горіли нездоровим вогнем. Цей вогонь, що відображався в її зіницях, був зараз єдиним світлом у цій сірій, туманній атмосфері.

Він відповів їй жадібним, глибоким поцілунком. Тепер уже Гриць був тим, хто вів, його руки, що ще мить тому боязко торкалися її одягу, з мужньою рішучістю пригорнули її до себе. Йому було байдуже, хто вона. Вона була бажаною. І вона хотіла його.

Його пальці вплелися у її золоте волосся, яке виявилося напрочуд густим і дивно холодним, але Гриць не звернув на це уваги. Він відчував лише полум'я в грудях, що наростало та випалювало залишки його страху.

У відповідь на його пристрасть, вона зняла руки з його шиї і розстебнула верхній ґудзик його сорочки. Гриць відчув її льодяні пальці на своїй гарячій шкірі. Холод, що виходив від її дотику, був різким контрастом до його внутрішнього жару, що палав в ньому. Але цей контраст був приємним, він лише підсилював відчуття. Це нагадувало гру з вогнем і льодом, яка неминуче вела до їхнього єднання.

Тиша навколо них стала абсолютною. Луг, туман, дерева — усе ніби відступило. Залишилося лише сухе дерево, вона і він. І їхня невідворотна, фатальна жага.

Він зануритися у прірву пристрасті, до якої вона його так майстерно привела. Тепер він належав тільки їй.