1. Сільські будні. Початок.

Десь у одному з сіл України, коли кожухи ще були дорогими, над ранковим селом сходило сонце. Перші промені гралися з природою, що прокидалася після темної ночі. Разом із природою прокидалися й люди — порати свою господу. У селі справ вистачало на цілий день для всіх.

А ввечері молоді парубки й дівчата збиралися на вечорниці — розмовляли, грали в ігри, співали пісень, розповідали історії, легенди, байки.

За одним зі столів зібралися хлопці, щоб розповідати історії. Першим почав Остап.

— Ви знаєте, що наш луг не завжди був безпечним, — мовив він.

— Чому це? — запитав Гриць.

— Ви хіба не чули, що говорять?

— Та щось чув… ти про відьом? — озвався Петро.

— А мені не до цих усіх історій, — знизав плечима Захар.

— Так, саме про відьом. Хочете почути? — з запалом промовив Остап.

— Робити все одно нічого, тож давай, розповідай, — сказав Петро. — А ми послухаємо.

І нарешті Остап почав свою розповідь:

— Слухайте. Моя бабця розповідала, що колись наш луг був спокійним і безпечним. А потім, у відьомські дні, там почали гинути чоловіки. Таких днів є чотири — в кожну пору року.

Був колись Матвій, що не повірив у ці розмови та пішов на острів у один із таких днів. А на ранок його знайшли мертвим — сивим, наче старим. Кажуть, відьми душу з нього забрали для свого темного господаря. Бо душі відьом належать темним силам — по волі їх чи ні.

— А завтра, — додав Остап, — один із тих днів.

— Та байки це все, — відмахнувся Гриць.

— То, може, перевіриш? — підколов його Петро.

— А чом би й ні! — відповів Гриць. — Розвію ці вигадки. Та не за просто так.

— І що ж ти хочеш? — запитав Остап.

— Новий гарний кожух і хутряну шапку. Ну що, заб’ємось?

Остап і Петро переглянулися.

— Гаразд, буде тобі кожух і шапка, якщо повернешся, — сказав Остап.

— Повернуся, — упевнено мовив Гриць. — Готуйте одяг.

— Домовились, — підтвердив Петро.

— А я в цьому участі брати не буду, — втрутився Захар. — Краще піду танцювати з дівчатами.

— Ага, гаразд, іди, — відмахнувся Остап.

— Якщо ще не передумав, Грицю, то зустрічаємось завтра біля річки, — мовив Остап.

— Ні, не передумав я. Хто ж відмовиться від кожуха та хутряної шапки? — відповів Гриць, усміхаючись.

— Тоді завтра вранці біля річки, — підтвердив Петро.

— Домовились, — коротко мовив Гриць.

Після того хлопці ще довго весело розмовляли, співали та жартували. Та коли ніч опустилася густою темрявою, один за одним розійшлися по домівках — кожен зі своїми думками. У когось на душі лишився сміх, а комусь, як Остапові, чомусь не давала спокою розповідь про відьомські дні...