2.

 Після невеличкої історії, ще кількох привітань і побажань, я поспішила до школи. Перші три заняття змінили на хор, від чого захоплення повні штани! Співи сприяють натхненню і заохоченню старатися краще у всьому. Тому четверте заняття ледве виходило витримувати уважно слухаючи однокласників. Самій кортіло відповідати. До моменту, коли на зап’ястку не задзвенів маленький дзвіночок.

 Всі принишкли. Витріщаються, вгадайте, на кого?

-Агнес? З тобою все гаразд? – запитує вчителька за декілька кроків від моєї парти.

Перед згодою подумки згадую причини активації дзвіночка. Дзвін чути, тому що янгол погано почувається чи щось не так з його житлом, через його неприпустиму поведінку або… До нього на могилу хтось прийшов.

-Так, яснокрила Серафимо, - говорю з чітким відчуттям тяги вниз(сподіваюся, це не провина). – Дозвольте відлучитися з Вашого уроку.

Товаришка спереду крадькома глянула на мене з натяком: поділитися проблемою слід насамперед з нею, як прийду.

-Матеріал передасть Марія, - вмить узгодила керівниця, якій і посада, і зовнішній вигляд до імені личили: світло-багряні крила, полум’яний німб над потемнілими рудими косами. Білосніжна сукня на плечах помаранчевим мереживом накрита. Справжній вогонь. Вічний контроль…

-Дякую вам, яснокрила Серафимо, - ледь схиляю голову, показуючи подяку, потім же повільно виходжу із приміщення, закладу, і… Мчу не на своїх крилах, а на тривожності, до будиночка.

Як прибуваю, то двері відчиняються, на порозі зустрічає здивована бабуся Єлизавета.

-Агнес, сонечко! – прикриває роззявленого рота старенька. – Щось трапилося? Ти погано почуваєшся, люба?

-Ні-ні, усе добре, бабуню, - заперечливо махаю руками. Не треба, щоб моя наглядачка переймалася, у неї якраз здоров’я не назвеш міцним. – Я перевірити, чи нема Лілиного підручника. Просила глянути, бо не раз мінялися книжками. Дуже треба.

-Слава Богу, - відходить до кухні вона, поки я роблю вигляд, що уважно рахую книги. – Ти так скоренько не повертаєшся зазвичай, дитино.

 За хвилин п’ять прощаюся і зачиняю двері, тямлячи на шляху до кладовища, що там жодної живої душі вночі не знайдеш. Земля мертвих захищена високою огорожею, біля каплиці і воріт працює сторож. Хто мене там може ждати?..

 Незабаром опиняюся над  ділянкою з хрестами, і зіниці, що недивно, розбігаються від усвідомлення чиїхось походеньок в цю пору. Все-таки не всі після смерті потрапляють одразу до Царства Янгольського і стають, звичайно, янголами. Є той самий судовий процес, є ті самі душі, яким нема спокою навіть у землі. Страшно уявити, нащо вони бродять серед живих. Помста тим, кому не вгодив? Бр-р. З роками в Одинадцятому світі утримуватися на щирій вірі і Десятьох Заповідях складніше, оскільки вплив інших світів зростає, ідеології всілякі поширюються, туристів та мішаних шлюбів не налічити. Деколи до Царства потрапляють двосвітні янголи, як от я. Мій тато з Першого світу, завдяки чому у вільний час перебуваю на тім небі. Там все якесь незвичне… Яскравіше. Активне і швидкоплинне. По-своєму красиве.

 На низенькій дерев’яній лаві сидить і горбиться тінь, темний силует немолодої пухкенької жінки. Вогник зі свічки та лампа дарує об’єм фізичному тілу і прибирає мої моторошні припущення щодо гості. Однак її особистість  ще загадка досі.

-Ма… Мама? – чим ближче і нижче опускаюся, тим ліпше впізнаю це кругле личко з темно-блакитними, як чиста вода вдалині, очима. Тоненькі маленькі губи, золотий кучерик вигулькує з-під капюшона. Це вона.

 Ні рухів найменших, ні дихання чутного, ні кліпання: мама не зводить погляду зі статуї ангелика на моїй могилі. Сапфіра – ймення, дане їй недаремно. У парі чарівних коштовних камінців блиск чи не найцінніший.

А щастя блистить.

В очах Сапфіри неначе зникли грані. Неначе витекли всі сльози радості й печалі.

Порожнеча.

-Вибач, - тихо і хрипко видає мати, - вибач, що не приходжу до тебе… Агнес, доню, - прокашлюється зненацька, та й після цього замовкає. Намагається щось пригадати. – Злетіли роки, я не ходила сюди. Вибач. Вислухаєш таку егоїстку, як я? – моя б воля – обернулася та гайда до школи. А свічка не дозволяє. – Вислухай, вислухай. Вислухай цю сповідь і мій страх перед Творцем! Нікому такої до смерті моєї не знати, нікому наївности моєї не бажати, бо клумком у горлі стоїть, як гріх тяжкий. Аж душить, - прикладає до шиї тремтливу долоню й знову кашляє. Гм, і чому я нині ще й священник? - Давно сталося це. І дивно. Клепки мені, певно, не вистачало в молодости…

О, молодість. Про її молодість сповідь. За північ, а в нас помилки молодости.

-Задовго до зустрічі з твоїм батьком я кинулася в руки незнайомцю, - продзвеніли ці слова, як сенсація яка. Пряміше нікуди, сповідь хороша буде. - Отак просто запропонував, і я згодилася. Втекла з дому, де батькам лишила свіжої мороки, нічого ще й на прощання не сказавши. Пішла з рідного світу, бо вільне життя пообіцяли. І не лише вільне, - сумна усмішка чіпляє уста, - частково вільне. Але захмарно приємне. Про таке наші жінки і мріяти не здатні. Що розкоші, що подорожей, що ласки… Рідко в нашім світі стрінеш шлюби, де між чоловіком і жінкою тепло таке тривале й невинне, що зимою не змерзнеш. А в мене був не шлюб тоді… Та й не багатоженство, - сповідь про заборонене кохання? Інтрижки з іншосвітником? Несвята, значить! Гадалося, і слухати її не захочу, та тут на тобі! – Сімнадцять років тому я і ще одинадцять жінок згодилися на експеримент вампіра. Нас скупчилося в одній хаті багато, різних по віку і по расі, що казати про зовнішність і характер. Все задля мети чудної: виявити когось схильним до витримки рівноваги у всіх дванадцятьох світах. Не всюди вчуєш подібні грандіозні плани, - авжеж, і не всюди вчуєш маму-фантазерку. Проте мені відомо, що з фантазією в неї трохи вбого, тож… Нехай. – Як і деталі. Ніхто не знав нічого. Про нас просто турбувався чоловік протягом шести років. Не знати, чи любив когось більше, чи мав дітей. Дружина теж піддалася експерименту, отримувала не меншу увагу, ніж ми. Шість років як сестри, хоч і бували сварки, - стираються від спогадів смутку сліди. – Ми любили його, а він – нас. Подаровані ним емоції ніщо не замінять. Тоді вирувало моє безтурботне життя. «Все і нічого» – назвала б це я.