Глава 6

                                                                  Глава 6

Їхала на зустріч у змішаних відчуттях. Якесь передчуття в зоні сонячного сплетення не давало спокою. Цей день просто так не закінчиться, щось відбудеться, я ж не можу в щось тай не вляпатись. Стало смішно. Ввімкнула  на весь салон Stray Kids з треком «Leave». Музика хоч трохи відволікає від нав’язливих думок, особливо про майбутню поїздку. В голові ще не було ніякого плану дій. Але є у мене один козир ‒ можу вмовити і мертвого. Знайду сотню логічних аргументів і під натиском моєї чарівності він неодмінно здасться, принаймі я на це сподіваюсь. Тільки моє шосте чуття підказує, що з ним я буду боротися набагато довше ніж з іншими. Гра вартує свіч. На кону стоять життя сотні пацієнтів, шахматну партію розпочато…

Нарешті під’їжджаю до кафе. Зараз на мене чекає півторигодинний релакс. Мимоволі посміхаюсь, мені зараз це вкрай необхідно. Лєнка сидить біля вікна і зосереджено дивиться в екран свого смартфону. Вона не змінилася. Така ж ефектна брюнетка як і за часів студенства. Не дивлячись на те що косметикою вона не користується, окрім туші для вій і  незначної кількості тонального крему ‒ це не мішає їй ловити захоплені погляди чоловічої частини людства. Але ж я то знаю, що вона безнадійно кохає свого Андрюшу і не проміняє його навіть  на все золото світу. Так що хтивим самцям залишається лише пускати слюні і втихомирювати свою буйну фантазію.

—Привіт,‒Лєнка підіймає свої блакитні очі і її обличчя розпливається в посмішці.

—Привіт, пропажа, скільки літ, скільки зим,‒ ми обіймаємось‒ так сумувала за тобою

—І я також, ти зовсім не змінилася, така ж красуня

—Лестиш мені,‒посміхається‒ після пологів ще недостатньо прийшла у форму.

—Лєнуся, ти хоч мішок одягни, він на тобі як влитий сидіти буде.‒ підійшов офіціант.

—Ви визначилися з замовленням?

—Так, дві порції салату Цезар, дві Паельї, Тірамісу і два стакани апельсинового соку, ти ж не проти соку?, ‒ Лєнка переводить погляд на мене, ‒ я на грудному вигодовуванні, не вживаю алкоголь,‒ посміхаюсь, наші смаки  абсолютно співпадають.

—Ні, все добре, мене твій вибір абсолютно влаштовує. ‒ Офіціант забирає карти меню і ми залишаємось нааодинці.

—А тепер я слухаю тебе, хочу почути, що відбувається у твоєму житті,‒ подруга зосереджено дивиться на мене, я зітхаю.

—Протягом останніх двух років я займаюсь розробкою протипухлинного препарату, ми вийшли на заключний етап‒ залишилося провести клінічне випробування, але оскільки у нас недостатньо технологій, то ми були змушенні шукати лабораторію котра погодиться з нами на співпрацю, я знайшла таку у Німечинні. Думаю ти чула про «Limbach», ‒ Лєнка шоковано дивиться на мене і я розумію її здивування. «Limbach»  один з провідних дослідницьких центрів у Європі, котрий спеціалізується на аналітиці та випробуванні медичних препаратів, зокрема протипухлинних. Добитися угоди з ними ‒ це велика удача, оскільки вони проводять тендери  в середині центру. І який препарат викличе найбільшу довіру і набере найбільше голосів серед членів комісії, той і буде взятий під їхню опіку та буде клінічно випробуваний. За таку можливість борються  університетські центри усієї Європи. «Limbach» ‒ це не лише про ім’я та славу. Це про якість та авторитет. Усі препарати котрі були запущені під їх протекцією в результаті стають рекомендовані ВООЗ. Тому я так боролася за цю можливість. Наш препарт, під кодовою назвою «Метріоксан», виграв тендер, було набрано десять голосів з п’ятнадцяти можливих. Це означає, що препарат показав мінімальну кількість побічних дій та максимальну терапевтичну ефективність. Але дані результати були показані лише у випробуванні на мишах, найтяжча фаза ‒ це випробування на клінічних пацієнтах, і як буде діяти препарат у людському організмі ‒ це вже інше питання.

—Віка, ти серйозно, ‒ Лєнка із захопленням говорить,‒ ти змогла підкорити  «Limbach» ? Це щось з роду фантастики!  Як тобі це вдалося? Як ти змогла виграти тендер?, ‒ в її очах читається непідробна радість та гордість, очі блищать від почутої інформації, я посміхаюсь

—Це було надзвичайно тяжко, ці два роки я не вилазила з лабораторії, ми працювали в режимі нон-стоп. Було багато невдалих спроб і проект повинен був закритися, я випросила у Бакізатовича останній шанс, він довго вагався, але все ж таки погодився.

—Я не можу в це повірити, це твій неймовірний успіх, я так рада за тебе, подружко, ти заслуговуєш на цей успіх, твоя наполегливість і рішучість принесла свої плоди.

—Не все так  однозначно, Лєнуська, умови контракту хочуть переглянути. Змінилося керівництво, новий директор котрий займається нашим проектом хоче забрати повне авторське право на препарат?

—Щооо?,‒ від почутої інформації, очі подруги округлилися, а брови від здивування поплили до верху,‒ чому?

—Я не менш тебе шокована, позавчора мала розмову з Батабаєвим, він сказав, що новий керівник хоче тет-а- тет зі мною поговорити, тому я змушена летіти у Гамбург для перегляду умов контракту.                                                                                                                                                     Офіціант приніс наше замовлення                                                                                                            —Ваш Цезар, Паелья, Тірамісу та апельсиновий сік.