Глава 3

Я відкрила двері квартири  і повільно заповзла всередину. Нарешті цей божевільний день добігав кінця. Радує, що завтра субота і я можу в спокійній обстановці обдумати все, про що ми розмовляли з Батабаєвим. Скинувши підбори, я побрела на кухню. Мої ноги гуділи, голова боліла, а шия затекла ‒ потрійне комбо. Мені терміново потрібен релакс у вигляді прийнятих ванних процедурах, але перед цим вип’ю м’ятно-ромашкового чаю. Ніжний, ледь вловимий запах чистого льону досягнув моїх рецепторів і я з блаженством його вдихнула. Цей запах повертав мене у дитинство. Там я була щаслива, там  не намагалася комусь щось довести, там мене любили за просто так. На душі стало так кепсько і паршиво: я дуже рідко спілкувалася з батьками з того моменту як розійшлася з… Халідом. Не могла їм пробачити, що вони втрутилися у наші стосунки. Мені вже давно відболіло, хоча кому я брешу ‒ не відболіло. Деколи так накриває, що готова вийти у вікно. Багато подумають: «Безмозгла ідіотка, бабі 33 роки, а страждає хернею». Так, на одинці я безмозгла ідіотка яка до цього часу думає про колишнього. Цікаво: як у нього склалося життя? Одружився, має дітей чи так само як і я поринув у кар’єру? Звук закипаючого чайника вивів мене із потоку ідіотських думок. Зберись, немає часу думати про примарне минуле ‒ є теперішнє, яке потрібно негайно стабілізувати. Від згадки про самозакоханого придурка перекосило так, як ніби у мене стався напад інсульту. Ну от що за тварина! З якого шиша я повинна віддати тобі моє дітеще, яке вирощувала цілих 2 роки? Ти не очманів часом? В мені почала закипати злість. Та пропади ти пропадом! Так не хотілося не то, що зустрічатися, а навіть розмовляти з цим мудлом. Я покажу тобі ху із ху. Я буду не я якщо не переграю тебе, а переграю ж твоїми методами ‒ чекай! Ще не бачила цього «генія», а вже ненавиділа усім своїм єством. Зневажливо фиркнула. Раптом пролунав дверний дзвінок. Я здивувалась: на годиннику за чверть десята година вечора і гостей не чекаю. Підійшовши до дверей, поглянула у дверне вічко: за дверима стояв кур’єр ‒ це ще більше збентежило. З побоюванням відкрила двері.

— Ви Ягідарова Вікторія?

— Так, ‒ невпевнено пробурмотіла.

— Вам  доставка,‒ із-за рогу сходів визирнув ще один кур’єр з величезним оберемком синіх троянд. Від здивування моя щелепа відпала до підлоги. ‒ Забирайте замовлення і розпишіться на квитанції. Машинально поставила підпис. Інший розсильний вручив мені оберемок, і з посмішкою на устах, разом із своїм колегою  сховався на сходах. Ледь втримаши  той букет, я із значними зусиллями дотягнула його до вітальні. Це була повна несподіванка, я почувала себе сконфуженою, мені не спадало на думку жодного імені, власник якого міг би таке провернути. Поставивши букет у вазу, помітила, що поміж бутонами квітів лежить записка. Взяла її тремтячими руками і почала повільно читати: « Ти неймовірна жінка, я захоплююся тобою, ці квіти такі ж незвичні і чарівні як і ти. Тут сто одна  троянда, але ти заслуговуєш на набагато більше ніж цей букет. PS: твій відданий таємний шанувальник». Я була приголомшена. Моє лице одразу же залилось рум’янцем, притуливши руки до щік, відчула, що вони горять неначе у полум’ї. Серце почало з навіженою швидкістю стукатися і мені здавалося, що вийди я зараз на вулицю ‒ увесь світ  відчує той шалений ритм. Всередині метелики розпочали свій танок, а в зоні сонячного сплетення я відчула якесь приємне хвилювання. Моє обличчя розтягнулося в радісній усмішці. Ким би ти не був, тобі вдалося пробити мій сталевий панцир. Мені одразу ж захотілося поділитися цим у своєму Іnstagram. Зробивши нарешті хороший кадр із сотні невдалих спроб, я залила фото у свою стрічку, підписавши пост загадковою фразою: «Ти не прогадав». Мене цікавило чи є цей таємний шанувальник серед моїх підписників, якщо так ‒ то він неодмінно зрозуміє, що я мала на увазі , на це  і розраховую. На моєму тонометрі настрою, стрілка з «хочеться когось придушити» змістилася на « хочеться усіх любити». Ввімкнувши свою улюблену пісню « Nothing’s Gonna Change My Love For You»  у виконанні Shania Yan, я підтюпцем побігла у ванну, наповнювати  її водою, щоб остаточно змити весь негатив та бруд сьогоднішього тяжкого дня. Моя квартира-студія була дуже затишною і комфортною. В ній я почувала себе макимально захищеною. Весь дизайн інтер’єру вписувався в стиль мінімалізму. Стіни спальної зони та кухні-вітальні були пофарбовані у greige кольори. На підлозі лежав світло-сірий  ламінат. Велике панорамне вікно робило квартиру просторішою і більш сонячною. На вікні висів шовковий  вуальньний  тюль у молочному кольорі. Доповнювали його лляні штори світло-сірого відтінку. Кухню від вітальні відмежовував великий модульний диван, світло-мятного забарвлення, навпроти нього, на стіні, висів великий плазмовий телевізор. Я любила час від часу позалипати на дивані, переглядаючи телепрограми. Справа стояв невеликий журнальний столик на якому красувався мій розкішний трояндовий букет. Кухонний гарнітур у сіро-білих тонах так і манив зайнятись куховарством, але я вкрай рідко цим займалась, бо банально не мала на це часу. Спальна зона відокремлювалась дерев’яними коричневатими  перегородками за якимими стояло святая святих: моє King Size  ліжко, воно було максимально зручним і ранками я просто не хотіла вилазити звідти, поруч стояла приліжкова тумбочка,зверху якої знаходилася нічна лампа. Ванна кімната була облицьована сірим керамогранітом, а велике квадратне дзеркало з підсвіткою візуально збільшувало простір. По серединні, ближче до стіни, стояла овальна керамічна ванна у кольорі слонової кістки. Скляна перегородка з чорними рамами, відводила місце для душової кабіни.

   Нарешті я залізла у гарячу воду. Температура води давала мені знати, що якщо я зараз же не вилізу то я ризикую отримати опіки, але це мене не хвилювало: від такої температури моє тіло отримувало кайф. Боже, як же добре. Вода максимально мене рослабила, моє скуте тіло поволі почало обм’якати, очі самі собою закрилась і я,непомітно для самої себе, поринула у сон…