Пролог

Помилки минулого впливають на майбутнє. Привиди минулого раз за разом з’являються на горизонті пам’яті.  В душі залишається кімната надії котру закриваєш  ширмою вдаваного спокою…

   Юні хлопець та дівчина стояли на мосту. Мовчки дивилися у вічі один одного. В повітрі витала напруга яка відчувалася метеликами і легкою нудотою в обох. Юнак ще не знав, що за пару секунд його ілюзований, примарний світ розіб’ється вщент на тисячі дрібних уламків.

- Халід, я… Я хочу з тобою розійтися.

Всередині юнака все похололо, серце пронизав неймовірної сили біль. Він знав, що це трапиться, але ніколи не підозрював, що біль  буквально проламає йому ребра і забере все повітря у легенях. Мозок затуманився, калейдоскопом почали бігти спогади. Ось тут він з трепетом дивиться на її фото, тут пише перше смс і його серце барабанить так, що здається весь світ чує стукіт. Тут їхня перша прогулянка і її неймовірне волосся, а тут… Тут він каже, що кохає її, його подих перехоплює і він з тремтінням у тілі чекає відповіді. Та хвилина, що вона мовчала здавалася цілою вічністю, але вона відповіла: « Я також »… Він знав, що так трапиться, вона поперджала… Попереджала, що її батьки будуть проти: вона ‒ християнка, а він… Він мусульманин. Так багато було розмов про це. Стільки часу намагався донести їй, що не буде ні до чого змушувати: ні до прийняття ісламу, ні до носіння хіджабу. Стільки раз намагався зустрітися з її батьками і просто поговорити, але все дарма ‒ вони були непохитні. Він приклав максимум зусиль, максимум старань, але все намарне. Не знав, що сказати, мозок не хотів це сприймати  і лише приглушений стогін злетів з губ:

- Мій красивий ангел, я зробив все що тільки зміг, я пожертвував собою, ‒ пелена сліз погрожувала затопити все навкруг, але він стримався, не хотів, щоби його сльози бачила вона. Це залишиться лише для нього.

- Ти знаєш причину, мені також боляче ‒ голос дівчини переходив на плач, ‒ я намагалася поговорити із сім’єю, всі проти, ти розумієш: абсолютно всі проти, я одна, Халід, зовсім одна…

- Ти зробила свій вибір,‒ він різко обірвав її. Любов ‒ це вчинки, не треба багато говорити. В його серці почало щось холонути. Утворювалась якась прірва у якій була лише одна пустота і… розчарування. Любов ‒ це брати і віддавати, а не лише взяти і нічого не дати взамін.

-  Я же тобі, Халід віддала своє серце. Я тобі віддала саме найбільше: моє серце, мої емоції, мою прив’язанність, моє тіло, ‒ дівчину било дрібне тремтіння, вона просто помирала всередині. Обірвалися всі струни душі, той промінчик  надії який вона так плекала у своєму серці почав розчинятися у цій суворій і жорстокій реальності. Вона його кохає, але це ставить жирну крапку у їх відносинах і прирікає її на жалюгідгне існування. Серце просто розірвало від усвідомлення, що вона бачить і чує його  востаннє. Після цього їхні шляхи розійдуться як паралельні прямі і більше ніколи не перетнуться в одній точці. ‒ Я віддала це все для тебе без залишку, я не віддавала нікому стільки як тобі. Я нікого не називала коханим як лише тебе. Ні для кого мені не хотілося бути красивою як лише для тебе. Коли мені говорили, що я красива ‒ я сприймала це як належне, коли це говориш мені ти ‒ у мене метелики в животі літають. Коли мені казали, що люблять ‒я не приймала це всерйоз, коли це  ти говориш мені‒ моє серце завмирає. Коли мені казали, що я розумна‒ я говорила, що знаю. Коли ти це говориш ‒ у мене посмішка до вух.

- Досить, твої слова дорівнюють мілійону, результат же нуль. Мільйон помножений на нуль в результаті дає нуль, ‒ юнак розвернувся і повільно почав іти

- Мої слова нічого не значать для тебе?, ‒ вона зірвалася на крик, але він не обернувся, а лише сильніше стиснув руки у кулаки. Він сильний, він зможе, тільки б не обернутися.

 Дівчина дивилася у слід його силуету і розуміла, що це кінець. Вона пошкодує про це, але нічого змінити не може. Вона вибрала сім’ю і її жертву всеодно ніхто не оцінить, а сприймуть як належне…