Епілог 2

Дем’ян

Не розчиняюсь в тобі.

Огортаю, окутую,

Єднаюсь, вростаю,

Грішу та спокутую.

Кохаю.

Приймаю тебе.

Не змінюю.

Дарую, беру

І знов повертаю.

Дивуюсь. Дякую.

І сподіваюсь

Тримати серце

Твоє й далі.

Цієї ночі. Все життя.

Вічність.

В твоїй любові,

Моїй ніжності.

І так роками.

До безкінечності.

До не плинності.

Тихо відмикаю замок, відчиняю двері й так само тихо їх зачиняю, притримуючи ручку. Я запізнився. Засиділися з Миром за новим проектом. Пообіцяв йому, що на вихідні посидимо десь вдвох, поговоримо за життя.  Дорога зайняла більше часу, ніж розраховував. Сніг із дощем, що ніяк не з’ясують чия черга нас накривати, роблять це зараз разом та від душі.

У квартирі темно. Побачив ще з вулиці.

Невже вже спить?

Світло в коридорі не вмикаю й намагаюся не шуміти. Знімаю взуття, куртку та прямую одразу у ванну. Душ вирішую прийняти пізніше. Від вечері відмовився ще по телефону. Ми розмовляли години півтори тому. Казала, що дочекається.

Мию руки та обличчя прохолодною водою, щоб трохи прогнати втому. Якщо принцеса дійсно вже спить, ще посиджу. Поки остаточно не розслабився, знову перемкнутися на роботу буде неважко. Хочеться мати трохи вихідних на свята, для цього потрібно продуктивно попрацювати.

Коли виходжу в коридор, одразу вловлюю, щось змінилося.

Тиша та сама, але світла з кімнати більше, ніж просочується з вікна кухні від вуличних ліхтарів.

І запах. Він теж вже інший. І дуже знайомий.

Здається, їй таки вдалося виробити в мене безумовний рефлекс.

Ледь вловимий аромат черешень, хоча виробник та Уля стверджують, що це вишня, та вина, із цим згоден, вже гуляє квартирою. Вподобані нею свічки…

Знову буде запалювати. Що вже придумала цього разу? Таки чекала…

Мимоволі облизую губи. Посмішка вже повзе писком.

Свічки мерехтять нерівним світлом. Хімерні тіні дістаються до стелі.

Вечеря чекає на мене у вітальні. Гарна…

Сидить на столі. На ній моя сорочка. Щоб не було сумнівів, одразу дає зрозуміти, тільки сорочка. Ніжкою легенько похитує у повітрі. Моя краватка, складена навпіл, теж погойдується в її руці. Тіні грайливо рухаються на стінах. В темних очах стрибають вогняні бісики.

- Голодний? – посмішка торкається губ.

- Втомлений.

- Впевнений, що не будеш вечеряти? – повільно відхиляється назад, спирається ліктями на стіл. Сорочка нічого не приховує.

- Це п’ятничне меню… - примруженими очима оцінюю подачу. -  Сьогодні середа.

- Будеш торгуватися? – подача відпад. Ніжка, якою грайливо похитувала, вже знайшла собі нову забавку. І ця забавка реагує на неї миттєво.

- Буду переконувати.

- Маєш сильні доводи?

- Маю слабкі… місця… - о-ох, як же добре… вона їх знає.

Її слабкі місця – то дуже сильний аргумент. Настільки, що досі зносить дах. І не важливо, дивлюсь або торкаюсь.

Дивитися й не торкатися більше не можу.

Надто спокуслива. Надто бажана. І надто вже наполеглива. Проти її аргументів я безсилий.

Уля вчиться зав’язувати краватку…

Від наших рухів стіл починає голосно стогнати. Підхоплюю під сідниці, відпускає краватку й хапається за шию руками. Ми рухаємося. Переміщаємося в спальню.

Трохи пізніше розмірковуємо чи потрібно нам в душ. Вирішуємо відкласти до ранку.

Заміну поверхонь та стола на кухні вирішуємо більше не відкладати. Знайомий батьків готовий зробити їх до Нового року, розміри чекає від нас вже завтра.

Повертаємося до питання, по якому не дійшли згоди вранці.

- Все ж таки у вітальню стіл потрібен новий. Ти сама щойно в цьому впевнилася.

- Краще відремонтуємо цей. Він великий та зручний. Потрібно подивитися, можливо, щось потрібно підтягнути або закріпити. Подивишся?

- Готовий це розглянути. Ще раз…

З побутових питань ми не сваримося. За два місяці, що ми одружені, посварилися тільки один раз. Коли Уля розповіла про свою розмову з Гордієм. Через мої ревнощі.

Вони, наче трунок, який потрапив у кров. Потрібен довгий час та довга детоксикація. А ще убійна доза протиотрути.

Уля і є моя протиотрута.

Її кохання. Те, як вона дивиться на мене. Як віддається. Як тулиться та горнеться до мене, навіть уві сні. Як дихає поруч.

Мені потрібна ця доза. Потрібна постійно. Я не знаю, коли зможу остаточно позбутися наслідків цієї отрути і чи зможу це зробити, але впевнено можу сказати одне. Без цієї дози наша особиста хімічна реакція могла протікати з іншою температурою та мати зовсім іншу формулу. І ніхто не знає, наскільки стабільну та стійку до впливу зовнішніх факторів.

Є теорія, що наш світ з’явився в результаті Великого вибуху.

Наш з нею світ свій особистий ВЕЛИКИЙ вибух пережив.

Наша історія складається з наших здобутків, досвіду, перемог, проблем та помилок. Ми тільки почали її писати. І чернетки не передбачено. Закреслюємо, робимо виправлення, замальовуємо одразу в чистовому варіанті.

Ми вже не захищаємося. Ні коли кохаємося. Ні одне від одного. Залишаємо відкритими найуразливіші місця й місце для дива. Якого я чекаю із нетерпінням. Особливо я…