94 глава

Дем’ян

Подорожує своїми пальчиками тілом. Воно реагує на неї.

Приручене. Підкорене. Привласнене.

Добровільно здався у її полон.

Торкається губами вилиці, легенько веде кінчиком язика до скроні, лоскоче ним вії. Мої очі заплющені. Відчуття загострені.

Це такий кайф прокидатися поруч з коханою!

Гуляли вночі недовго, повернулися втомленими й одразу заснули. Щоб нікого не розбудити та не турбувати, навіть душ відклали на ранок.

Хоч і не знаю скільки спав та котра зараз година, почуваюся відпочившим та повним сил. Легко перевертаю її на спину. Від несподіванки зойкає.

- Налякав!

- Та невже? – відповідає на поцілунок.

- Прикидався? - тягнеться за наступним.

- Не прикидався, кайфував, - кайф посилюється від нашої взаємодії. - Давно прокинулась? Відпочила?

Розмовляти зі мною вона не налаштована. Підтримую її вибір…

Не зволікаю, даю все, чого хоче.  

Дружина в мене - подарунок!

І я вже переконався, що й з тещою сумувати мені не доведеться. Вміє вона тримати в тонусі. Хоча надія порозумітися ще остаточно не втрачена.

Ми з принцесою вирішили, що після весілля будемо вважати та називати батьків одне одного мамою та батьком. Сподіваюсь, втілити це буде реально, хоч і складно.

Як не крути, ми вже стали однією родиною. За фактом. На черзі впровадити ці зміни в життя. Із завтрашнього дня й почнемо. Від учора… не вийшло. Потрібно, щоб це було щиро.

Моя мама вже вважає Улю своєю донькою, про яку завжди мріяла. Головне, щоб не перегинала з опікою, контролювала та дозувала свій ентузіазм, щоб не налякати та не відштовхнути.

Миро вже проїхався по мені своїми пласкими жартами з приводу того, який неймовірний сюрприз теща мені організувала. Це не проблема і я це переживу, але я бачив, як засмутилася Уля. То чистка риби нареченою з подружками в ніч перед весіллям. Був в шоці, коли дізнався. То прикол із ночівлею, зміна планів на сьогодні.

Прийняття рішень, які безпосередньо стосуються нас, без обговорень та втручання у наше життя… Буде краще, якщо у майбутньому ми обійдемося без таких сюрпризів. Для всіх.

Батько теж сьогодні утнув, без стуку вломився до нас у кімнату.

- Доброго ранку! - бадьоро врік, не кремпуючись, з-за дверей. – Час підійматися!

Розумні люди хоч і встановили двері, що відчинялися всередину, та використали недоліки планування кімнати з користю, й це нас  врятувало від халепи, але не подбали про замок, який би запобіг цьому надійніше за додатковий вузький передпокій та бетонний виступ.

Перелякана Уля пірнула під ковдру, натягуючи ту під самий ніс.

- Ти увійшов. Без. Стуку. – зауважив, про всяк випадок прикриваючи дружину собою. Невже батьку потрібно пояснювати?  – Ми ще у ліжку.

- Я не входив. Тільки прочинив двері, - дійсно, батько так і залишався поза нашим зором, але факту вторгнення це не відміняло. - Ви бачили котра година? Мама приготувала чай і залишила у ванній чисті рушники. За півгодини їхати. Нас вже чекають… - двері знову клацнули на цей раз, повертаючи спокій.

Здається, пояснювати доведеться всім…

Бачу, нам всім прийдеться призвичаюватися до змін, нових статусів та стосунків.

- Як люди живуть з батьками? Не уявляю… - протягнув, все ще знаходячись під враженням.

- Здається, нам дають це відчути, - принцеса зітхнула й несподівано посміхнулася, – щоб вчилися швидко адаптуватися.

Адаптувалися ми швидко. Милися та вдягалися теж.

На кухні застали тільки батьків. Бабуся з Марійкою встали рано й Миро вже повіз їх у Центральний парк. Для малої це цікавіше, ніж сидіти з дорослими. Поки ми всі зберемося, вона вже нагуляється та зголодніє.

- Батьку, ви правда розраховуєте на внуків? – приймаючи від мами тарілку з бутербродами, запитав я. Батько зробив черговий ковток та, примружившись, задоволено посміхнувся.

- Ми з мамою півроку жили у гуртожитку…

- Не вважаю, що цей досвід варто наслідувати. У когось ще паморочиться в голові після вчорашнього… - мама докірливо подивилася на задоволеного тата й підсунула йому ще один бутерброд з ковбасою, забравши собі цукерку, яку той вже розгорнув. – Потрібно було мені самій вас розбудити.

- Взагалі-то, для цього існує будильник… - почав я, коли принцеса штовхнула мене під столом й спритно відібрала мій бутерброд.

- З’їж мою шинку, а я заберу твій сир? – замість того, щоб продовжити, дивився на її маніпуляції. – І перець твій заберу, а тобі віддам огірок, - я завис й вже забув, що хотів сказати.

- Думаю, синку, тобі краще погодитися, - зайшовся сміхом батько й поплескав мене по плечу. – Жінки в нашій родині вміють не тільки переконувати, а й доводити.

- Прикладна дипломатія – наша таємна зброя, - підхопила мама й поставила перед Улею контейнер із сиром. – Смачного, доню!

- Навзаєм… мамо.

Все виявилося простіше, ніж здавалося. Принцеса стала першою.

Я теж здаватися не збираюся.

Далі в нас епілоги. Першою буде Уля.

Якщо ВИ все ще із нами, то ми таки торкнулися Вашого серця) Торкніться і Ви серденька поруч із назвою книги, щоб і воно не було порожнім й нарешті наповнилося кольором❤️ Емоції, які ми даруємо, завжди повертаються!

Бережіть одне одного!

Безпечних вихідних! Зустрінемося❤️