90 глава

Дем’ян

Хлопці сміються. Під віскі згадують пригоди часів раннього пубертату.

Після бару ми перемістилися в нашу з Миром квартиру. Із завтрашнього дня вона стане тільки його…

Нік теж залишився. Навіть Олег здивував, обравши нашу компанію замість любительки коктейлю з тестостероном. Пояснює свій невдалий вибір справжньою чоловічою дружбою, яку не зламати свідоцтвом про шлюб. Подивимося, чи це дійсно так. У мене першого з’явилася нагода перевірити. Давида ми не враховуємо, його шлюб лише формальність.

За виключенням Ніка, всі ми знайомі з дитинства. Ми дорослішали, змінювалися. Змінювалися інтереси, звички, розваги. Не завжди вони були безпечними й невинними. Ми досліджували, випробовували. Себе й межі. Мандрували, танцювали, бешкетували, відривалися, навчалися, розважалися. Є що згадати.

Нам ніколи не приходилося обирати або – або. І зараз я першим опинився перед таким вибором. Я першим відійшов від багатьох розваг, виїздів, зборів. Більшість з них стали недоречними, неприйнятними й, головне, непотрібними. Уля не ставила ніяких умов, жодним словом цього не торкнулася.

Чи сумую за тим, чого позбавив себе добровільно? Ні, бо не відчуваю це жертвою або втратою.

Раніше моє життя було  практично нероздільним із життям Мира. Останнім часом я не просто випав з деяких аспектів його життя, а став проживати своє окреме. Це незвично. Не вважаю, що зраджую нашій багаторічній дружбі. В моєму житті з’явилося те, що належить виключно мені. Особисте, тільки моє.

Хлопцям, потрібен був час, щоб звикнути.

Нам із Миром знадобиться його більше, щоб це прийняти.

Зміни у житті, швидкість, з якою вони відбуваються, підготовка до весілля, займають мою увагу й час. Без Мира я б розривався між всім цим та роботою і точно б із чимось налажав. Він взяв на себе всі тривалі відрядження й без нарікань тягнув останні два тижні за нас двох. Це дозволило мені займатися особистим.

Ми примудрилися організувати для себе міні відпустку тільки тому, що вчасно виконали всі зобов’язання. З ремонтом та переїздом, завдяки допомозі друзів, теж не було  проблем. Миро з готовністю пірнув і в це, як в чергову авантюру.

Останні дні ми багато часу провели разом. І я не міг не помітити змін. Змінився не тільки я, Миро теж. Навіть Давид. Ми, як і раніше, кпинили один одного, дуркували, перекидалися жартами, але й говорили теж багато. Не завжди серйозно, але про важливі речі. І ми точно не віддалилися.

Тільки Тарас. Останнім часом він став уникати нас із Миром. Всі спроби витягнути його на відверту розмову закінчувалися ніяк. Великою перемогою було вже те, що він приїхав без своєї плюс один. І проблема була не в Лорі, за чий спокій та настрій хвилювалася Уля. Проблема була в самій Варварі. В її нещирості, штучності, в її впливі на Тараса. З нею він переставав бути собою, закривався, перетворюючись на пихатого боввана, що раніше ніколи не було йому властиве. Тому відсутність цієї «гарної дівчинки», за версією неньок, позитивно вплинула на загальний настрій.

А щодо атмосфери в цілому...

Миру з Тарасом не вдавалося приховувати нервове напруження. Вони непокоїлися через відстрочку приїзду своїх. Вони нервували, я теж. Причину затримки їх батьки не озвучували, посилалися на невідкладні справи. Була якась серйозна причина, щоб бабусю з Марійкою відправити поїздом, а Мар’яні залишитися й не приїхати до подруги. Я зустрів їх на вокзалі й оселив в квартирі неподалік, яку ми винайняли для наших родин. Якийсь час провів із ними. Зараз, впевнений, вони вже сплять.

Сподіваюсь, принцеса теж. Дуже на це сподіваюсь. Роблю глибокий вдих.

Обіцяв не втручатися в її відносини з батьками. Уля каже, це все одно не допоможе, а тільки зіпсує всім настрій та все ускладнить. Бачу, що там і так все складно. Я звик до іншого, тому відверто деяких речей не розумію.

Але розумію звідки її бажання пожити в квартирі бабусі. В них був особливий зв’язок. Тут принцеса виросла, тут її любили. Це й робить це місце для неї особливим. Зовсім не речі й не стіни. Через які в неї з батьками точаться справжні баталії. Кожен крок й дія потребують узгоджень й контролюються. Згоду вибити стіну Уля отримала в якості весільного подарунка. Тому час для цих робіт був обраний нею цілком свідомо. Вона, виявляється, ще той стратег. Заміною сантехніки й труб ми займатимемося через тиждень. Майбутній тесть буде активно допомагати. Мені знадобиться витримка. Задачею буде налагодити з ним стосунки. З майбутньою тещею буде складніше, але буду намагатися. Потрібно теж ставати стратегом, аби одразу означити кордони. З ними легше буде зберігати і спокій, і відносини, і мир.

Пообіцяв принцесі. Знову згадую нашу розмову.

- Батьки бачили ванну? – мугикає. - І що сказали?

- Сказали, що ви  молодці, - сміється, побачивши як злетіли мої брови. Важко в таке повірити, хоч ми дійсно старалися.

- Та ну? – недовірливо зіщулюю очі. - А насправді?

- А насправді… Мама сказала, що дарма ми це затіяли.

- Це вона про ванну чи про весілля? Чомусь мені здається, що про все одразу.

- Не будь песимістом, - легко б’є мене долонькою в груди.- Думаю, вона мала на увазі тільки весілля.

Сміємося. Під цією легкістю й сміхом вона ховається від проблем. А ще у моїх обіймах.

- Про дзеркало не запитували? Не було проблем? – так, воно було не новим і ми збиралися його міняти, але я був необережним.

- Та, які проблеми! Я сказала, що ти послизнувся, коли чистив зуби й воно впало, - ні, я розумію, що це смішно… але…

- Улю-ю…

- Ну, хочеш, скажу, що то була я?

Ми регочимо. Лора визирає з кухні й крутить пальцем у скроні.

Мені теж здається, що ми не зовсім нормальні. Проте щасливі.

Нарешті ми прийшли до фіналу))

ВСІХ запрошуємо на весілля! Ми так довго цього чекали!