89/1 глава

Уляна

Розлежуватися довго часу немає.

Завтра весілля.

На годиннику вже початок восьмої. Вимикаю будильник, встановлений на сьому тридцять. Замість нього сьогодні чудово впоралася сусідка. Хотілося б, звісно, щоб це був Дьома…

Я не чула, коли він пішов. Сказав, що не будитиме, хоч я й просила. Зробив, як і обіцяв. В нього теж багато справ і ще невідомо, чи зможемо сьогодні побачитися.

Ночувати його сьогодні тут не залишать. Неньки на два голоси переконують, що то погана прикмета бачити наречену до весілля й цю ніч ми повинні провести окремо. Їх підтримують мої подруги та його друзі. Особливо останні, бо вже всі приїхали й точно мають якісь плани. А в мене сьогодні залишиться на ніч Лора.

Наші друзі активізувалися, наче побоюються, що після весілля ми їх викреслимо зі свого життя. Ми точно цього не плануємо, хіба що на дуже короткий час.

Хоча ми заснули десь після першої, енергії стільки, що ледь не підстрибую.

На кухні все, як я й залишила. Він не снідав?

Відкриваю холодильник, ряжанка та половина бутербродів зникли. На поличці поруч із тарілкою з їх залишками кольє та записка «Поснідай!!! бо буде на тобі бовтатися!». Задоволено посміхаюся. Хіба ж не дурник?

Строчу йому повідомлення й паралельно снідаю.

Телефонує мама, щоб впевнитися, що я прокинулася, дати додаткові установки й розпитати, що вчора було зроблено. Її цікавить все, що зробили хлопці та я особисто. Нагадує, що вони із татом приїдуть за пару годин та завезуть продукти, ще раз уточнює список того, що мені потрібно буде приготувати, зробити та підготувати. Зі всім погоджуюся, бо ознайомлена з планом заздалегідь і останній раз все це чула вчора. У них вже повна хата людей, вчора приїхали татові родичі, тому вона заклопотана й швидко прощається.

Потрібно ще розкласти наші з Дем’яном речі, які так і стоять нерозпаковані.

Єдине, що було одразу повішене у шафу, це моя сукня.

Вчора ми із Дем’яном дозбирали бабусин одяг. Частину, як вона і хотіла, вже роздали сусідкам. Решту просто склали в коробки, які Дьома відніс в гараж. Пару речей я так і залишила висіти в шафі у коридорі… Так і не змогла їх прибрати. Також поки що не чіпала ящики із фотографіями, приладдям для шиття та її швейну машинку. Вона в неї зі столиком, випуску початку минулого століття й досі працює ідеально.

В цій квартирі ідеально навіть дихається. Все сповнене приємними спогадами, любов’ю та особливим теплом. Буду намагатися це зберегти.

Впевнена, бабуся б була за мене рада. Цією впевненістю проганяю сумні думки.

Мию вікна, прибираю квартиру, готую її до приїзду гостей.

Із нетерпінням чекаю зустрічі зі своїми тітоньками та дядечком, братами та сестрами. В нас дуже дружна родина, спілкуємося постійно, хоча й розкидані по різних містах. Шкода, що останнім часом всі зустрічі були тільки з приводу втрат. Наше весілля розірве цю сумну смугу й, сподіваюсь, вона нас нарешті залишить. В нашій родині завжди зустрічають гостей смачною домашньою їжею, тому почну готувати, як тільки батьки привезуть продукти.

До того часу підтягнеться Соня, а потім її змінить Лора, яка приїде вже після роботи. Сподіваюсь, до того часу ми з більшістю пунктів маминого меню впораємося.

Так і відбувається.

Батьки надовго не затримуються. До приїзду Лори ми із Сонею встигаємо зробити все, що запланували, але забуваємо пообідати самі. Лора нас рятує, з нею ми не просто всідаємося пообідати, ми нарешті всідаємося. Шкода, що це триває недовго.

Знову беремося за роботу.

Мама тримає руку на пульсі - телефонує, дає поради, цікавиться зробленим.

Дьома приїжджає після кондитерської, куди їздив за тортом. Завіз маму з кондитерським шедевром спочатку в ресторан, а потім додому, а нам із дівчатами привіз тістечка.  За годину йому потрібно бути на вокзалі, приїжджають бабуся з Марійкою.  Вони повинні були їхати з Мар’яною та її батьками, але ті з якоїсь причини затримуються.

Дьома підстригся. Волосся стало коротшим, ще вологе й задиркувато стирчить. Хочеться спробувати яке воно зараз на дотик, а ще вкласти. Що і роблю. Кайфую.

- Ти псуєш зусилля майстра і мою неперевершену харизму! Мене переконували, що виглядаю бездоганно! – він сміється та ухиляється. Додаю до однієї руки іншу, занурюю обидві в його чуприну й кількома рухами створюю новий шедевр. – Мені запам’ятати та відтворити це завтра? Чи пані зроблять все самі?

- Пані завтра будуть трохи зайняті й навряд чи зможуть приєднатися. До того ж… чула, без запрошень не пускають, а я запрошення не отримала. Тож, вибач, не допоможу й навряд чи зможу приєднатися.

- Яке співпадіння, мене теж не запросили! – на мені змикається кільце з його рук. Погляд, в якому танцюють знайомі бісики, проходиться тілом. - Ти ж не кинеш мене самого? Вдвох ми обов’язково щось вигадаємо. До того ж… а чим це ти завтра будеш трохи зайнята?

- Піду отримаю ліцензію на одну неперевершену харизму, щоб псувати її на  законних підставах скільки заманеться. Кажуть, бездоганність йде бонусом.

- Бездоганність йде по замовченню, - нахиляється ближче й стишує голос, ледь стримується, щоб не сміятися, -  а бонусом двоє придурків. Ще декілька додаються по акції.

- Сумнівні бонуси… Мені про цей пакет нічого не казали… 

- Щоб сильно не раділа.

- Скоріше, щоб не передумала й вчасно не втекла.

- Вже без шансів…

Цей спокусник цілується так, що вже точно без шансів.

- Хлопці ввечері пропонують приєднатися до них в барі. Або можу приїхати…

- Приїхати не вийде. Лора залишиться. До того ж, приїжджає сестра, ми давно не бачилися. Хочу приділити їй час. Ну і раніше лягти.

- Впевнена? – впевнено хитаю головою й мугикаю, погоджуючись. – Тоді я із хлопцями… Ти ж не проти?

- Не проти, якщо стриптиз…

- … не замовлятимемо! – чмокає мене в ніс.

- Не танцюватимеш! – продовжую й так само його чмокаю.