88/1 глава

Дем’ян

- Ти вчора мене ігнорувала?

- А ти рано заснув і не дочекався мого дзвінка? Ти телефонував мамі? Вона ж сказала, що мій телефон залишився вдома… і… Дьом, я не бачилася вчора з Поліною…

- Зрозуміло… - дивлюся їй в очі й очікую на продовження. Обоє розуміємо, що саме вона намагається сказати й що криється за цією, здавалося б, простою фразою. Ми не обговорюємо правдивість слів, сказаних не нами, не даємо їм оцінку. Вона констатує, що знає і не погоджується. Я демонструю, що розумію й не засуджую.

- Ми зустрілися з Гордієм… обмінялися речами.

- До обміну слиною не дійшло? – знаю, що жарт дурний. Почуваюся недоробленим Отелло.

- Тільки отрутою. Він вижив, - вона розуміє, попереджає та згладжує.

- Шкода…

- Тобі, можливо, так не пощастить.

- І чим він кращий? – мене все ще штормить, але вже помітно розслабляюся.

- Для нього я не готую, а вам привезла обід, - багатозначно підіймає брови.  Ведемо мовчазний діалог поглядами. Посміхаюсь. Капітулюю.

Моїм брудним писком проходяться пальчики, стирають пил, стискають вилиці, тягнуть до себе. В нижню губу впиваються гострі зубки. Солодка кара.

- Моя зміючка… - шипить, коли легко кусаю у відповідь.

Знову роздраконила й побігла. Ділова. Сьогодні за все відповість.

На маленькій кухні затишно й смачно пахне. Принцеса доклала до цього свої ручки. Така турбота сповнює теплом, воно концентрується десь в області сонячного сплетіння. Ми з хлопцями вже пообідали. Вдячно втоптали все запропоноване.

Миро допиває компот й прибирає пиріг. Вірніше, все, що від нього залишилося.  Я мию посуд. Давид виходив поговорити по телефону, а повертається в руках із Улиним. Той розривається. Знову залишила. Номер незнайомий. Від цього абонента вже два пропущених. Це може бути щось важливе, тому відповідаю.

- Улю! Не роби цього! – лунає зі слухавки. Чомусь навіть не дивуюсь.

Пізно. Все вже зроблено.

- Це Дем’ян, - короткий видих, хтось здивувався.

- Гордій… - ось і познайомилися.

- Її немає. Що ти хотів?

– Дай їй слухавку, - цідить. Мені знайомий цей вдаваний спокій. В ньому більше емоцій, ніж в істериці. Мені його не шкода. Я просто його розумію. - Дай нам поговорити!

- Ти тупий? Повторюю, вона не вдома. Тобі віддали речі? Чого ти ще від неї хочеш? – хочу, щоб і він зрозумів, для нього все закінчилося.

У відповідь тиша. За нею гудки. А потім дзвінки щопівгодини. Вони мене бісять!

Він не здається, хоча йому вже нічого не світить. Свій шанс він про… Про що можна ще говорити?!

Мама телефонує, коли вони закінчили в ресторані. Нагадує, що сьогодні вони із батьком залишаться в нас із Миром, а я попереджаю, що мене сьогодні не буде. Ключи в них є – залишив вранці, за це не переживаю. Прошу дати слухавку Улі, але вона вже поїхала. Мама пропонує повечеряти разом, не обіцяю. В нас на сьогодні інші плани.

Принцеса затримується і не телефонує. Не з’являється ні через годину, ні через півтори. Її телефон теж замовкає. А я починаю вигадувати хрінові сценарії.

Із хлопцями ми вже закінчили. Віддав їм залишки пирога й вони поїхали. А я вирішив розібратися з інструментами та речами на балконі, щоб все зайве винести в гараж. І щоб чимось зайняти руки.

Коли замок нарешті клацнув і усміхнена принцеса з’явилася на порозі, мене замкнуло.

- Зачекався? – потягнулася до мене перш, ніж стягнути кросівки.

- Ти де була? – її посмішка миттєво згасла. – Мама телефонувала майже дві години тому. Улю, де ти була?

- У мене… були ще справи.

- Які справи?! З ким? Ти можеш сказати? – заводився сильніше від того, що вона уникала не тільки відповіді, а й дивитися на мене. Скинувши куртку, намагалася пройти повз, але я загородив прохід.

- Не можу!

- Що значить «не можу»? Ти говорила з тим довбнем?

- Ні з ким я не говорила! В мене були справи! Я затрималася всього на годину! Дем’яне, що за допит? Що тебе вкусило?

Ми не просто перейшли на підвищені, ми зривалися на крик. Намагався гальмувати, але виходило погано.

- В чому проблема сказати де ти була?

- А в чому проблема прийняти відповідь, що в мене була ще одна справа?

- Проблема в тому, що вчора ввечері в тебе теж була справа. А сьогодні ця справа обриває тобі телефон й просить «не робити цього»? Не робити чого?!

- Та мені однаково, що він говорить! Стривай… Ти із ним розмовляв? Нащо?

- А чому він в тебе ніяк не підписаний! Було кілька пропущених і я подумав, що це важливо.

- Важливо, що ти мені не довіряєш! Ось що важливо!

- А ти мені довіряєш? Дійсно?! Ну, тоді дай відповідь – де ти була!

- Добре… Купувала білизну! Задоволений?

- Яку білизну?

- Особливу! Я замовила білизну під весільну сукню. Їздила забирати… Хотіла зробити сюрприз. Все?! Чи перевірятимеш?

Даю їй пройти у ванну. Зачинитися там зараз неможливо, я зняв стару ручку. Тому заходжу слідом й міцно притискаюся до її спини. Робить спробу скинути мої руки, відсторонитися. Не даю. Ще міцніше втискаю в себе.

- Пробач, - уривчасто цілую скрізь, де тільки можу достати. Вона схлипує.

Піпець! Ми ніколи ще так не сварилися.