88 глава

Дем’ян

Здатність володіти собою за останні дні значно просіла. Залишки витримки погрожують розсипатися, як останній шмат стіни, яку демонтуємо. Як би разом із нею не розбити й Улин телефон. Вона залишила його в коридорі. Пішла й знову забула взяти. І він знову розривається. Тонкі стінки шафи недостатньо поглинають звук чергового вхідного дзвінка. Він до біса гучно лунає в тісному коридорі й ще гучніше в моїй голові. Він дзвонить щопівгодини.

Наполегливий. Вже шкодую, що не наздогнав його вчора…

- Можемо закластися. Ставлю, що цей довбень здасться швидше, ніж розрядить їй телефон, - Миро витирає обличчя тильною стороною руки, ще більше розмазуючи змішаний з потом пил. Хлопці в темі. Мене несло так, що при всьому бажанні, втримати все в собі не вийшло б.

- Ти завжди вірив в техніку більше, ніж в людей, - гмикає Давид й кидає йому рушник, щоб витер свою брудну пику. – Деме, не впізнаю тебе! Прокинулася емпатія? Ти справді даси йому шанс з нею поговорити?! Звідки така поблажливість?

- Це його постраждале его… - шкіриться, впіймавши рушник й мій незадоволений погляд. - Він хоче зрівняти рахунок та отримати реванш.

- Его тут ні до чого. Емпатія теж. Одного разу я вже наробив дурні. Іншого не буде… - ні разу, ні в неї. Нікого, окрім мене більше не буде! На міцно стиснутих зубах скрипнув пісок. Сплюнув. Ревнощі знову починали стискати горло. Потрібно було з цим закінчувати… Зупинити це ще до того, як вони знову перетворять мій мозок на кашу. - Приберемось тут й можете їхати.

- Е-е, ні! Так просто ти нас не спекаєшся! – ще один мішок був заповнений будівельним сміттям й Миро вправно затягнув на ньому вузол. Залишилося тільки прибрати обрізки арматури, змісти дрібний пил й вимити плитку. – Винесемо сміття, перетягнемо меблі, помиємося й дочекаємося Улю. Все, як домовлялися. Як твій дружба, хочу бути впевненим, що ви до весілля не повбиваєте одне одного й воно таки відбудеться.

- А в мене більш егоїстичний мотив. Хочу дожерти пиріг, яким нас пригостили.

- Та вже зрозумів, що добровільно ви звідси не підете, - якщо чесно, я був не впевнений, що зараз справді б хотів залишитися сам на сам зі всім тим лайном, що вперто лізло в голову.

Вчорашній вечір пішов по одному місцю й закінчився зовсім не так, як розраховував.

Світловий день закінчився раніше, ніж об’єм робіт, який ми із хлопцями для себе окреслили. Багато часу зайняла підготовка. Хотілося уникнути зайвого бруду та пилу в квартирі, тому ретельно затягували та закривали все. Тим більше, що планування квартири дозволяло це зробити. Закінчивши роботу, завіз хлопців додому, помився, повечеряв та поговорив з Улею. Ділилися всім, чим займалися сьогодні, планами на завтра. Принцеса була у захваті, що Поліна знайшла для неї якесь кольє та збиралася завтра до неї ввечері по нього їхати. Зауважив, що не дарма я все ж таки наполіг відсвяткувати весілля, буде нагода зайнятися сексом в кольє й з метеликом. Довго перекидалися жартами з цього приводу. Я завівся, Уля теж.

Останні дні ми бачилися тільки уривками, здебільшого не на одинці, постійно були чимось зайняті. Сьогодні я теж був страшенно втомленим, але хотілося побачити її, обійняти й не тільки… Скучив за нею капець!

Зібрався, стрибнув в авто, попередив Поліну, що заїду забрати прикрасу, швидко мотнувся й поїхав робити принцесі… сюрприз.

Вже на під’їзді, набрав її, щоб спускалася, але вона не відповідала. Недовго думаючи, зателефонував її мамі, бо знав, що батьки вдома. Майбутня теща повідомила, що моя наречена, виявляється, поїхала до Поліни забрати кольє, а телефон забула вдома. Здивувався. Потім подумки вилаявся, що ми так по-дурному роз’їхалися. Знову зателефонував Поліні й почувався повним ідіотом, коли та, знявши слухавку, сказала, що вже спить, бо їй завтра о шостій вставати. Вибачився й, намагаючись не злетіти з котушок, на граничній швидкості доїхав до будинку.

Біля під’їзду місця припаркуватися не знайшлось, проїхав далі. Заглушив мотор й збирався знову набрати Улю.

В тиші грюкнули двері й з-за кущів з’явилася вона. Зрадіти не встиг, бо була не сама. Здогадатися із ким, було нескладно – ліхтарі давали достатньо світла, а логіка доповнювала картину. Парочка трималася на відстані, перейшла дорогу й направилася до альтанки. З цього місця бачити останню я не міг, але добре знав де та знаходиться. Ми з Улею часто знаходили в ній прихисток.

Від усвідомлення знесло дах. Злість разом із ревнощами ледь не попаяли всі звивини. Знадобилася всього хвилина, щоб перетравити побачене й вилетіти з автівки, аби… привітатися….

Ледь стримуючись, обходив дитячий майданчик. Так було ближче, але світло сюди добивало погано, то рухався не так швидко, як хотілося. В темряві й за деревами я їх ще не бачив, але вже міг розрізнити деякі слова. Не почути своє ім’я не міг, як і роздратування в голосі того, хто сказав «Не затримую!» й багато жовчі в Улиному «Сама впораюся!»

Що на мене подіяло більше інтонації, слова, можливість чути, аналізувати, повернення здорового глузду або все разом? Але я нарешті зміг пригальмувати й вирішив поки що не втручатися. Коли вони знову вийшли на світло, побачив, як Уля висмикнула в нього пакет й пішла.

Двері під’їзду знову гримнули, зачиняючись за нею.

Утирок швидко прямував доріжкою, що вела за ріг дому й ось-ось повинен був сховатися за ним. Я було рипнувся, кинутися навздогін, але те, як він вхопився за голову мене зупинило. Згадав, як одного разу я вже виходив з цього під’їзду, як викидав каблучку, як теж хапався за голову. Провів його поглядом й всівся на лавку в альтанці, до якої дійшов. Потрібно було трохи охолонути. Саме тому проігнорував дзвінок принцеси.

Знову ледь все не зіпсував.

Я настільки не впевнений в ній чи в собі, що так бурхливо відреагував? Так, я боюсь її знову втратити, але хіба вона давала мені привід в ній сумніватися? Невже я настільки їй не довіряю? Вона ж завжди відверто говорила про свої почуття або їх відсутність. За кілька днів наше весілля, а я щойно піддав сумнівам все, що між нами є.