85 глава

Дем’ян

Я жадний. Не віддам тебе нікому.

Не відпущу. Можеш навіть не намагатися.

Буду сам милуватись тобою.

Дихати. Просочуватися. Надихатися.

Я власник. І нікого до тебе не підпущу.

І хочу тебе. Всю. До болю.

Я хочу до болю вриватись в уста.

Кохатись і божеволіти. Разом з тобою.

Хочу з тобою сягати неба. І вище.

І діставатися до вершин.

Ловити зірки. Збирати зорі.

Із твоїх стогонів складати гімн.

Рівно за тиждень в нас весілля. Сьогодні друзі влаштували для мене вечірку. Традиційно обрали чоловічий клуб. Хто б сумнівався?

Нік теж приїхав із нами. Миро, як основний організатор, сам відпрошував мене й домовлявся з принцесою. Дуже цікаво було за цим спостерігати. Вона в мене дівчинка – не промах! І, виявляється, ще та любителька авантюр! Виторгувала в нього за це «допомогу».  Він ще не знає на що погодився й радіє, що відбувся так легко.

Давид мені винен за той божевільний тиждень з організацією його весілля та його родичами. А Мира наздогнала карма. Тепер вони з Давидом допомагатимуть мені розвалити стіну між ванною та туалетом, прибрати й винести сміття, довести приміщення до стану придатного для повноцінного користування й перевезти деякі меблі, техніку та наші з Улею речі. На цю авантюру в нас всього три дні – понеділок, вівторок та середа. В четвер вже приїжджають гості. В п’ятницю весілля.

Принцеса таки вмовила маму й ми житимемо деякий час в квартирі її бабусі. В неділю звідти виїжджають її батьки, а в понеділок із самого ранку ми з хлопцями візьмемося за роботу. Підступно потираю долоні й посміхаюся. Ці розслаблені блазні ще не знають, що на них чекає.

Підготовку до мого весілля обидва запам’ятають надовго!

А мені…  Навіть якщо б принцеса вигадала до весілля знести й перебудувати весь будинок, я б і на це погодився. Відчуваю, що здатен на все! Ото мене криє!

-  Агов, Дем! Ти з нами?

- Ми його втрачаємо!

- Та ви, як діти! Бавтеся вже самі! – знову якийсь тупий конкурс «без рук», «тільки язиком чи зубами», із заплющеними очима? Враження, що в перервах між частинами розважальної програми, всіх розважаю виключно я.

- Е-е- е, це вже ні! Дарма ми так старалися?!

– Старалися?! Це так зветься надування презервативів на час, вдягання колготок на руки чи вилизування шоколаду зі склянки? Можна мені автора?!

- Бро, ти торчиш нам парубоцьку вечірку! Це нудне неподобство на неї не тягне!

- Нагадайте мені, нащо я на це погодився?

- Одружитися? Та хто ж тебе знає?! Уля мабуть вмовила! – регочуть. Ці бовдури при будь-якій нагоді знаходять привід тицьнути мене цим. Особливо сьогодні відриваються по-повній. Все Миро та його довгий язик. Хоча, можу посперечатися, після їх конкурсів, найдовшим буде мій.

- О-о! То я вам ще не сказав! Вона його вмовила…

- Стули пельку! Миро-о-о, - до нього дотягнутися через стіл не вдається, намагаюся вхопити за руку, якою тягнеться до склянки. Давид заважає. Промахуюся. 

- Ще чого?! І не подумаю! Вона його вмовила вдягнути «метелика»! Уявляєте?! Дем у «метелику»?!!

Олег присвистує. Хлопці знову регочуть.

- Оце рівень!

- Вона точно знає його больові точки!

- Або ерогенні зони! Ми її недооцінювали! - хлопці знову регочуть.

- Це точно! За малу!

Хлопці відриваються. Теж із ними не нудьгую.

Ця мала перекроїла моє життя й пришила до себе так, що вже не відірвеш! Вже не уявляю себе без неї!

Улини батьки наполягли, щоб до весілля ми не жили разом. Можливо, як в мене з’явиться донька, я буду ще більшим консерватором. Але поки що ми все одно примудрялися знайти можливість, щоб якнайчастіше залишатися на ніч у гостях одне в одного. Іноді зривався до неї й серед ночі. Миро жартує, що з перевірками. Звісно, що це невдалий жарт й проблема зовсім не в недовірі. Мені потрібно відчувати, що вона поруч, торкатися, пестити. Переконуватися, що моя й доводити це їй. Не знаю, чи зможу колись розслабитися, поки що не виходить.

Коли зустріли цього… довбня… Бачив, як її коротнуло. Мене теж зачепило. Ледь стримався, щоб не зарядити по тому писку, який нахабно на неї вернув. Щоб навіть не дивився в її бік. Втримала. Принцеса так трималася за мою руку, що було б злочином її в неї забрати й забруднити.

Я вірю Улі й розумію, що свій вибір вона зробила, але наслідки й відголоски нас все ще накривають.

Помітив, що вона всіляко уникала своєї кімнати. Ми кохалися де завгодно, але не там. Мені не потрібно було запитувати, аби зрозуміти чому так. Це боляче шкрябало й нагадувало не тільки їй. І це потрібно було виправляти.