84 глава

Уляна

Не знаю, як інші пари готуються до весілля, в нас із Дьомою все йшло напрочуд легко.

Ми якось швидко визначилися зі своїми бажаннями й зійшлися по кожному без проблем. Жодних церемоній заручин, весілля традиційне, запрошуємо найближчих родичів та друзів, святкування відбудеться в нашому місті, замість заручин влаштуємо із друзями виїзд на базу наприкінці серпня.

Мені б цілком вистачило розпису та вечірки із друзями.

Але Дьома вважав, що кожна дівчина мріє про весілля майже з народження, а наші батьки хотіли втілити свої багаторічні очікування в реальність. Нам пощастило – і я, і він були єдиними дітьми в родині. А чого не зробиш, аби батьки були нарешті щасливі? Я готова була погодитися майже на все. На це й налаштовувала себе перед знайомством з батьками Дем’яна. Він запевняв мене, що турбуватися не варто, що все пройде нормально. Я слухала, вірила, але все одно нервувала.

Знайомство з батьками відбулося так, як і передбачав Дем’ян, без напруги, складнощів, в атмосфері спільного подолання шоку. Дарма я хвилювалася й ледь дожила до тієї п’ятниці. Мене прийняли дуже тепло, а жодних непорозумінь між батьками не виникло.

Батька Дьоми я вже знала, а мама виявилася відкритою та легкою в спілкуванні. Ми із нею швидко знайшли спільну мову й все пройшло краще, ніж я сподівалась.

Родзинкою зустрічі та знайомства наших батьків стала звістка, що ми плануємо вінчання. Це справило такий ефект, що половину зустрічі їм знадобилося, щоб зрозуміти, як їх діти дійшли до цього.

Це рішення ми з Дем’яном обговорювали найбільше й найдовше. Тому до розмови із батьками вже мали злагоджені та обґрунтовані відповіді й були впевнені, що нам це потрібно.

З другої половини цієї зустрічі нам взагалі можна було зникнути – ніхто б цього особливо й не помітив. Батьки були зайняті обговоренням деталей та обміном враженнями. Шкода, що ми вчасно не скористалися нагодою. Коли їх стан більш-менш стабілізувався, батько Дем’яна обережно закинув вудку з приводу наших подальших планів й думок про власний будинок та дітей, його мама це підхопила, а моя вже готова була озвучити своє бачення. Обговорювати це ми не були готові, так далеко ще не планували. Дьома заспокійливо погладив мене по спині й відповів, що ми відповідально підходимо до процесу й саме працюємо над тим, щоб порадувати всіх. Прозвучало це настільки двозначно, що тему вирішили поки що відкласти, обмежившись жартами та побажаннями.

Мама проявила гостинність й запросила майбутніх родичів на дачу. Наступного дня нарада перенеслась на ту локацію, а я нарешті змогла видихнути. Ми з Дьомою приєднатися відмовилися, пославшись на справи. В нас вони дійсно були. Ми збиралися придбати обручки й просто провести час вдвох. Що може бути важливіше?

Як буде виглядати зала, з яких страв складатиметься меню, як сидітимуть гості, що нам найбільше потрібно в-першу чергу – нехай обговорюють все це без нас. Остаточне рішення все одно буде ухвалено не завтра й не батьками. Ми надали їм можливість зануритися в процес й познайомитися ближче, а собі зайнятися…

Цим ми займалися за будь-якої нагоди. Наче навіжені, зголоднілі, залежні й схиблені. Намагалися насититися й вгамуватися. Поки що не виходило.

- Тобі від мене потрібно тільки одне… - насправді я не жалілася. Просто вже не уявляла, де візьмуться сили кудись їхати. Ноги тремтіли, мене млоїло, тілом розповзалася приємна втома. Дьома продовжував тримати мене, обхопивши рукою нижче талії. Він гмикнув, поцілував між лопаток й потягнув на себе, вкладаючи нас на ліжко. Ми збиралися вийти з дому ще вранці, а вже був пізній післяобід. Мені знову потрібно було в душ й переодягатися. Споглядаючи розкидані по підлозі речі, зітхнула. – Сукню ж можна було зняти й обережніше, нащо було так жмакати спідницю? – тоненьку тканину потрібно було відпарювати й робити це вдруге бажання не було.

- Її можна було взагалі не вдягати, як я тобі й казав. Зекономили б час.

- Послухати тебе, то можна заощаджувати ще й на одязі, на постільній білизні та на миючих засобах.

- А ти спробуй наступного разу послухати мене… - ліниво водить пальцями по моєму стегну і я остаточно розслабляюся. - Мені подобається коли ти без одягу й пахнеш мною. Коли обиратимемо білизну?

- Вся вона буде чорною та шовковою? – мені подобається повторювати пальцями малюнки його тату. Це мій особистий фетиш.

- Як твої фантазії співпадають з моїми, - муркоче, наче кіт й своїми губами лоскоче мені шию.  Пальці ось-ось перетнуть межу. - А ще я хочу послухати про те єдине, що мені від тебе потрібно.  А я трохи перепочину… - перетягує мене й вкладає на себе. - Ось, так добре… - про «перепочину» підступно бреше…

З дому вибралися тільки під вечір, щоб сходити на озеро. Людей мало, вода тепла, кайф.

Обручок не купили.

Наступного дня обидві мами виявили бажання допомогти з вибором. Дійсно допомогли, бо з дому б ми знову не вийшли. Вже у другому магазині, поки вони обирали, придивлялися й радилися, ми швидко обрали два класичних обідка. Дуже хотілося їсти, поснідати не встигли.

Купівлю обручок відмітили обідом в закладі національної кухні. Мамі Дем’яна було там цікаво з професійної точки зору, а ми просто швидко поїли й, посилаючись на зайнятість, залишили мам спілкуватися наодинці. В них непогано виходило, ми не заважали. Все одно батька Дем’яна справи затримали в місті довше, ніж планувалося й ми ще й завтра зможемо побачитися з ними до від’їзду.

Вихідні швидко закінчувалися, Лора завтра ввечері теж повинна була повернутися й ми користувалися можливістю.

Зайшли в супермаркет за продуктами й поспішали додому. Вільною рукою Дьома тримав мене за руку, виводячи по ній кола великим пальцем. Вже знала, що продуктам прийдеться зачекати. Нам чекати було важко. Ми були настільки захоплені одне одним, що Гордія я помітила, коли він вже порівнявся з нами. Розійшлися повз, не вітаючись.  Від несподіванки рука ледь сіпнулася, Дем’ян зжав її трохи сильніше. Всього якась мить…