62 глава

Уляна

Сьогодні все було не так! Не так, як я уявляла. Не так, як я хотіла. Не так, як я планувала.

Хотілося із друзями на майдан, подивитися на ялинку, покататися на ковзанах, пригоститися запашним глінтвейном, підзарядитися святковим настроєм, потім вдвох додому, увімкнути гірлянди та якийсь фільм або музику, мандаринів, чогось смачного на вечерю, трав’яного чаю, шоколадних цукерок, в обійми та під ковдру. Зранку поніжитися в ліжку, потім прямо там і поснідати канапками із какао, покататися на санчатах з гірки, а ввечері зустрітися із друзями.

Хочу вірити, що якась із версій мене святкувала так в одній з паралельних реальностей. В моїй цей день святом назвати було важко. Важко взагалі було його пережити та не зненавидіти цей день.

Весь попередній місяць я мала дуже багато роботи, а напередодні свята взагалі практично не виходила з дому й з-за швейної машинки майже не вставала. Це були сукні, спідниці, костюми, блузи, штани… Нові моделі, пробні зразки, індивідуальні замовлення, а ще святкові сукні для мами та Соні. Хотілося ще й для себе, але для себе моїх сил та часу вже не вистачило.

Я була вичавлена, наче лимон й вже нічого не хотіла. Речей в мене було багато, й коли приїхав Дем’ян, я якраз обирала, що саме сьогодні вдягатиму.

Шафа була відкрита, а я крутилася перед дзеркалом в одній з суконь.

- Дьом, глянь… Яка тобі більше подобається… ця, - я вказала на ту, що вже лежала на дивані, - чи оця? – для наочності я стала навшпиньки, імітуючи підбори.

- Якщо б обирав я, - він примружився та підійшов ближче, - то обрав би взагалі без неї. Може я краще допоможу тобі обрати білизну? – він потерся носом мені об ніс та поцілував в губи.

- Угу, батьки будуть у захваті. Особливо мама… - батьки були ще вдома й було чути як хтось із них пройшов повз мою кімнату. Двері в ній не зачинялися на замок, тому я поспішила виплутатися з обіймів. - Ну, то яка з них? - Дьома важко зітхнув. - Ой, а може краще ось цю? – я зсунула плічка, аби витягнути з шафи ще одну.

- Нумо, зачекай! – він потягнувся через мене до шафи й дістав, але зовсім не ту, яку хотіла я. Сукня була брендова й дорога. Я пригледіла її ще тоді, коли обирала собі весільну. Нечасто траплялося, щоб із першого погляду я визнавала якусь річ «своєю». В мене таких речей були одиниці, але їх я особливо й любила. Ця сукня була саме з таких – вона вразила й просилася в мою шафу. Я тоді не сказала Дем’яну, що збираюся її придбати, але він, вочевидь, добре її запам’ятав. Можливо, що саме через цінник, дивлячись на який я присвиснула. Тому не дивно, що  здивувався. - Це та сама? – запитав, хоча відповідь була очевидна.

- Та сама! – я пишалася тим, що змогла заробити на таку сукню.

- Зрозуміло… То через неї ти набрала стільки роботи? – він звузив очі та стиснув губи. Він так робив, коли був чимось незадоволений. – Ти могла сказати і я б тобі її купив.

- Я хотіла зробити це сама, бо не вважаю, що ти повинен витрачати на мене такі гроші. Ти мені ще не чоловік, - спробувала пожартувати, аби розрядити обстановку. Це спрацювало протилежним чином.

- Хочу тобі нагадати, що це не через мене. Це твоє рішення. І найближчим часом я збираюся це виправити… - після цих слів губи піджала вже я. – І взагалі, я вважаю, що жодна сукня не варта того, аби так заганяти себе!

- Саме тому я й хочу заробляти на все сама, аби не від кого не залежати й щоб ніхто за мене не вирішував, що варте, а що не варте!

Ми сичали, аби батьки нас не чули, й від того нагадували двох змій.

- Дуже добре… - він розвернувся та попрямував до дверей, біля них озирнувся, - чекатиму тебе на вулиці. Поквапся, будь ласка.

Він вийшов, а я стягнула сукню, підхопила ту, що лежала й жбурнула все в шафу.

В таксі їхали мовчки. Я дивилася у вікно, він прямо на дорогу. Він допоміг мені вийти з автівки й притримав за лікоть біля під’їзду.

- Уль… Мені не подобається, що ти поводишся так, наче я для тебе… нічого не значу.

- Дьом, ти робиш проблему з того, що дійсно того не варте.

- Ти бачила кола під своїми очима?

- Я тобі така не подобаюсь?

- Яка ж ти в мене…

- Ага, я пам’ятаю, мала і дурна, - ми обоє усміхнулися, а він смикнув мене за шарф та притягнув до себе.

- Так, дурненька трохи. Що є, то є.

Бабуся нас вже чекала, але в неї ми були недовго, або час летів надто швидко.

З Лорою та Тарасом ми зустрілися біля метро. На самому майдані було дуже багато людей й не хотілося довго нікого шукати. Соня з Ніком затримувалися. Мар’яна заздалегідь попередила, що вони із друзями збираються приїхати пізніше. Миро із хлопцями вже був десь тут неподалік. Ми домовилися зі всіма перетнутися саме тут, бо не всі з нас Новий рік зустрічатимуть разом.

Миро збирався відірватися із хлопцями. Вчора приїхали Олег із Давидом й на два дні їх програма була розписана. Дем’яна вони залишили мені.

Мар’яна зі своїми університетськими друзями святкуватимуть спочатку в клубі, а потім невеликою компанією відправляться до них із Лорою. В клубі за ними наглядатимуть. Миро із хлопцями збираються надовго зависнути там. Лора з Тарасом відмічатимуть із нами.

Ніка з дому теж ввічливо «попросив» брат. Вони із Глібом влаштовують свято своїм дівчатам, а він із Сонею приєднається до нас.

Поліна зі своїм курсом поїхала за місто й буде святкувати на якійсь базі.

На вулиці доволі холодно. Тому, поки ми всіх зібрали, встигли змерзнути. Всі разом  грілися глінтвейном та легким перекусом, грою в сніжки у парку, танцями біля ялинки та участю в конкурсах, які влаштовували аніматори. На ковзанці було стільки людей, що не стали туди й потикатися.

Додому повернулися розпашілі, трохи втомлені та вже голодні. На нашу радість, батьків вдома вже не було. Води в крані теж. Це вже не в радість. Але що вже подієш? Вирішили підкріпитися салатами, які були приготовані заздалегідь та нарізкою.