60 глава

Уляна

- Принцесо, ти далеко зібралася? – я намагалася дотягнутися до простирадла, що впало на підлогу, коли мене знову потягнули до себе. Весь наш одяг так і залишився валятися розкиданим у вітальні, а мені потрібно було щось на себе натягнути. Коли ми добралися до його кімнати на нас вже нічого не було. Крім мене, Дем’яна та простирадла, на якому ми лежали, на ліжку не залишилося більше нічого. Остання подушка покинула його межі, коли я намагалася нею прикритися. – І не мрій…

- Мені б водички…

- Зараз буде… Нумо, подивимося, що в нас там є, - Дьома перевернувся на живіт, звісив голову з ліжка та зазирнув під нього. – Ось… Тримай! – півлітрова пляшка води опинилася у мене в руках.

- Та… ти жартуєш?!

- Так, я серйозно підготувався. Я стільки часу мріяв затягнути тебе в своє ліжко. Думаєш, що так просто зможеш мене позбутися й вилізти з нього?! Та, ніколи! Чуєш? НІ-КО-ЛИ!

Стало смішно від його слів, а ще цікаво, що ще він там приховує? Вже й не так переймаюся, що я в будинку його батьків й ми абсолютно голі. Відкладаю пляшку та теж звішую голову, вмостившись поруч.

- В тебе завжди там такі запаси?

З-під ліжка з’явилася коробка - ще дві пляшки води, горішки, шоколадка, два батончика, гральні карти, серветки, презервативи та… довідка. Яку я просила, якою погрожувала, яку не думала побачити і яку побачила, як тільки аналізи були готові. Дьома обіцяв, що збереже її на пам’ять.

- Чесно? В мене там ще іноді бувають шкарпетки, обгортки… А ще раніше зберігалися ключка, ролики, м’яч, журнали…

- То моє перше враження таки було вірним? – сміюсь й мотаю головою, бо якийсь борів притиснув мене собою й кусається.

- Перше враження, кажеш… - я вже не сміюсь. Шия, ключиці, груди… Легкі укуси, поцілунки. Тиск внизу живота. – І яке твоє перше враження?

- Ох-х… - поцілунки спускаються нижче, а руки вони… вони безсоромні. І я виявляється теж… - Мені… сподобалося. Ду-же… Дьом… Ні…

- Потрібно закріпити…

Мої ноги, його плечі, його легка неголеність, яку так гостро відчуваю внутрішньою поверхнею стегон.

Бажання спалює залишки сорому, біжить венами, розтікається, струменіє, б’ється, закручується в тугий вузол, концентрується, готове вибухнути та розірвати.

Вибухає та розриває. Злітаю. З ним. Разом.

Чекала хімії. А це була фізика, географія та трохи астрономії. Мені показали зірки, цілі сузір’я і багато анатомічних подробиць.

Так, я дурна і зі своїми тарганами. Зі своїм хочу красиво, одного й на все життя й, бажано, після весілля. Зі своєю дурною впевненістю, що без великого кохання цього взагалі не варто робити. З думками про те, що зраджую Гордію та брешу собі й Дем’яну. Із невпевненістю, страхами. Із маминими «сподіваюсь, ти не пустиш його в своє ліжко», «він хоче тобою скористатися», «він не той, хто тобі потрібен», «в нього стільки таких, як ти»… Зі всім цим крамом я тут і зараз отримую задоволення, яке мені дарує хлопець, який мене кохає.

Не маю  жодних сумнівів, що це дійсно так. І річ навіть не в тім, що він терпить всі мої викрутаси. Він сприймає мене такою, яка я є – зі всією живністю та недоліками, враховує мої почуття та ставиться до мене із розумінням, приймає та поважає мою думку, не квапить, не попрікає, не тисне, дбає.

А зараз знову доводить нас обох до піку. Без проникнення… Вже втретє.

Він показав, як це отримувати. Він показує, як віддавати.

Він жартує, що цей досвід оминув його в юнацтві й він здобуває його зі мною.

Він жартує, що зберіг мою цноту, але зробив мене дівчиною із досвідом.

Він жартує, але я знаю наскільки серйозно він сприймає все, що зараз відбувається між нами.

Він дарує мені не тільки досвід, впевненість, кохання. Він дарує мені себе.

Мені не соромно.

Я більше не приховую своє тіло, свої реакції та свої бажання.

Мені не соромно бути собою.

Казати, як мені приємно й чого я хочу.

Мені вже не соромно дивитися, торкатися, приймати та віддавати.

Мені не соромно проявляти ініціативу. Робити так, як приємно йому.

Не соромно. Не соромно. Це. Не. Соромно.

Чую це від Дьоми. Повторюю собі постійно.

Він досліджує. Відкриває мене для себе. І для мене. Відкриває. Знайомить із собою і з ним.

Я заспокоїлася й впевнилася, що із ним мені немає чого боятися.

Я довірилася.

Дем’ян  єдина людина, яка знає про мене все. Єдиний, кому я довірила найбільшу свою таємницю.

Про домагання покидька, старшого за мене на три роки, перший мій поцілунок під примусом у тринадцять й погрози зґвалтування. Все, що я намагалася забути, як страшний сон. Все, про що не змогла розповісти ані батькам, ані подругам. Тоді мені просто пощастило… Ми вчасно переїхали, хлопець вчасно потрапив на облік до поліції та переключився на свою ровесницю.

Дивно, що все це, як і багато іншого, я не могла довірити людині, яку кохала, але довірила саме йому.

Чомусь саме із ним мені було легко робити все. І дурощі теж…

Мою сукню ми забирали разом. Вона була надзвичайна! Сиділа та виглядала бездоганно! Умовна літера А, вишуканий ліф, красиве V-образне декольте, широка спідниця, поєднання ніжного французького мережива та натурального шовку кольору айворі - втілення дизайнерського мистецтва та дівочих мрій!

Дем’ян на мені її не бачив. Хоча й багато чого в нас було, «не як у людей», але зайвий раз ризикувати він не став. Впевнена, коли побачить, він буде у захваті. В цій сукні я виглядала справжньою принцесою. А для нього я нею була завжди.

Чи була я щаслива?

На це питання відповісти мені не вдавалося ні собі, ні будь-кому іншому…

Запрошую завтра завітати в мій блог. Приготувала для вас дещо особливе.

Дякую за натхнення, яке ви даруєте!

Наступного разу зустрічаємося у вівторок.