54 глава

Дем’ян

- Нагадаєш собі про це пізніше…

Кинута Улею фраза прозвучала, як жарт. Тільки мені здалося, що після нашої зустрічі з Олегом її настрій змінився. Здається, що розслабився я зарано.

Уля йде, а до нас приєднується Мир.

Олег ще раз перепитує й хоче впевнитися, що все це не жарт або розіграш, і як він висловився, не «шоу для малої». Мовчу, нічого не відповідаю. Дивиться на мене уважно, а потім хитає головою й піднімає руки на знак примирення.

-  Добре. Зрозумів. Капець! Оце новина! – чухає підборіддя. - То тебе можна привітати?

- Поспівчувай краще мені, - сміється Миро. – Уявляєш, як я із ним живу?

- Ні, й припускати боюсь! - теж сміється. - А ми ще з хлопцями дивувалися вибору місця, яке він обрав для своєї Днюхи. Ще й останнім часом така стриманість… А зараз зрозуміло! Мені цікаво, коли він встиг і як взагалі дійшов до такого життя?

- Він не дійшов… Він стрибнув з розбігу, як в річку! – Миро кпинить мене цим постійно. Постійно наривається.

Обіцяю відігратися, коли в нього самого з’явиться дівчина. А цей бовдур відповідає, що через мій важкий випадок він вже й душ боїться приймати, бо почав уникати води. Якщо йому так легше змиритися з тим, що в моєму житті з’явилася Уля, то я згоден миритися зі всіма його кпинами. Я його добре розумію. З її появою, багато чого змінилося і його життя змінилося теж. Здається, звістка про сукню була для нього шоком. Він все ще на стадії прийняття.

- Дивлюсь, я  можу не напружуватися із відповідями, самі непогано справляєтеся. Вам і без мене буде що про мене сказати, то не буду вам заважати. Розважайтеся!

Перекидаємося ще парою фраз і я залишаю друзів. Можливо Миро прийме пропозицію Олега і, коли ми підемо, приєднається до їх компанії. Він же вільний.

Повертаюся до нашого столика, де на мене чекає принцеса.

Напої, які я замовив для дівчат, вже принесли. Я сьогодні не планував пити. Хлопці теж не налягали. Пляшка віски, яку ми з ними розпочали на початку вечора, ще не закінчилась. Дівчата пили шампанське й коктейлі. Уля потроху теж тягнула шампанське. Не думаю, що за весь вечір вона випила більше келиха-двох і зараз замовила для себе тільки сік.

Я не помилився, її настрій таки змінився. Ні, вона так само жартувала з дівчатами, приймала активну участь у розмовах, але на мене намагалася не дивитися. Зникла та легкість, яка була напочатку вечора, та невловимі бісики в її очах. За столом сиділа зовсім інша Уля. Це був відкат до попередньої версії.  Впевнився в цьому остаточно, коли вона захотіла спробувати віскі, вже після того, як сказала мені, що хоче поїхати додому. Відмовляти її було марно, як і сперечатися з її групою підтримки. Дівчатам було весело, а для неї чверті стакану було забагато.

Потрібно було швидше зі всіма прощатися.

Квіти й подарунки залишив на Тараса.

Час був ще дитячий. Ми зібралися сьогодні рано, пішли теж.

Уля навідріз відмовилася їхати на таксі й зажадала прогулятися.

Хто я такий, аби псувати їй свято? До того ж сподівався, що на свіжому повітрі їй стане легше.

Принцеса та міцний алкоголь – речі несумісні. Якби я сам не спробував цей віскі, то вважав би, що вона хильнула якийсь «плагіат». Але у якості напою я не сумнівався.

Її хода була невпевненою, не дивлячись на це, вона відбивалася від моєї допомоги й самостійно спустилася та піднялася сходами у переході. Хлопці, які сиділи зверху на сходинках й грали на гітарі та були свідками її подвигів, виказали співчуття й побажали успіху на вечір.

Потім був парк. Уля гладила підстрижені кущі, нюхала квіти, пробувала м’якість газону та температуру води у фонтанах.

Можливо, вона вважала, що після віскі в неї відкрилися якісь супер-можливості, бо вирішила в такому стані й на підборах перетнути шостий за величиною майдан у Європі. Дивувався, як вправно вона примудрялася пройти бруківкою і не зламати собі ані ноги, ані підбори.

Коли я вже був впевнений, що пригоди скінчилися, ми побігли, аби встигнути на останній автобус, який вона побачила на зупинці.

В автобусі в неї наче вийняли батарейки. Принцеса вмостилася головою мені на плече й задрімала. Як тільки вийшли з нього, Уля зупинила мене й зі словами: «Більше не можу!», зняла туфлі.  Нести себе не дозволила. Брикалася та відбивалася. Залишалося сподіватися, що вона нічим не поранить собі ноги. Обійшлося.

Зайшли в ліфт і я вже із легкістю видохнув. Знову зарано. Як тільки за нами зачинилися стулки й ми поїхали, мені в руки тнули туфлі. Потім ключи, які вона дістала з сумочки. За ними сумочку, яку вона зняла.

Як тільки її руки звільнилися, Уля почала розстібати сукню. Дуже пощастило, що їй це погано вдавалося й сукня протрималася на ній до тамбура й там вже опинилася в мене.

Я щиро сподівався, що всі сусіди вже сплять. І нам дійсно пощастило. Комплект із чорного мережива на ній бачив тільки я. Майже не дивився, аби не зависнути. Розглядати й милуватися буду вже у квартирі.

Двері відчиняю швидко. Добре, що роблю це вже не вперше.

Принцеса мене ніби не помічає. Враження, що в неї увімкнувся режим «автопілот».

Коли опиняємося в квартирі, в мене летить її бюстик, а на ній залишаються тільки трусики. Дайте мені сил! Тонке мереживо мало що приховує. Груди від прохолодного повітря хочеться приховати у своїх долонях. Вона така красива! Я дурію й не можу відірвати погляду від такого жаданого та бажаного тіла. Мій тиск й бажання підскочили та подолали всі граничні позначки.

Кидаю речі на підлогу й ледь встигаю перехопити принцесу, яка, побачивши диван, вже прямує в свою кімнату.

- Улечко, пішли спочатку в душ. В тебе ноги брудні…

- Я втомилася… - хниче вона й рветься до ліжка.

- Іди до мене на ручки. Я віднесу… - шепочу заспокійливо. Дає взяти себе на руки, обхоплює мене за шию й зручно вмощується, заплющує очі. Як триматися?

- Не хочу в душ. Хочу спати, - ледь чутно.