48 глава

Уляна

З Мар’яною та Лорою зустрілися у понеділок.

Вчора було державне свято, сьогодні – офіційний вихідний.

Поліна з Сонею та хлопцями ще у п’ятницю поїхали на море й повинні повернутися ближче до ночі. Моя начальниця Ірина десь поїхала з чоловіком, цех теж був вихідний. Тільки один з трьох магазинів працював.

Тому я із чистою совістю разом із батьками, бабусею та нашими гостями зранку вибралася на дачу. А після обіду, прихопивши фруктів, одразу до дівчат.

Ми обіймалися так, наче не бачилися місяць. Ввечері прогулялися в парку, посиділи в кафе, пройшлися по Центру і роз’їхалися по домівках.

Соня із Полею вмовили без них нічого не розповідати, а Мар’яна із Лорою навпаки хотіли все знати першими й ледь трималися, аби не поділитися своїм. Зійшлися таки на тому, що всіма новинами поділимося, коли зберемося повним складом. Вечір середи влаштовував всіх.

Новини сипалися, наче горох.

Раділи за Соню, яка в кінці наступного місяця їде в автобусний тур по Європі разом із Ніком. У Соні є припущення, що він готується зробити їй пропозицію. Все на це вказує. За Полю, яка проходитиме інтернатуру на базі пологового будинку. Вона саме цього й хотіла. За Мар’яну, яка успішно склала сесію та заробила собі підвищену стипендію. А ще подала заявку на участь у програмі по обміну студентами. Вона також розповіла, що брат її однокурсниці почав дуже наполегливо залицятися, але трохи збавив оберти, дізнавшись про трьох її братів. Ми жартували, що дарма вона так налякала хлопця, Дем’яна могла б і не згадувати. Двоє старших братів звучить менш загрозливо. Подруга впевнена, що це б йому не допомогло, бо вона ще й згадала про їх спортивне минуле. Каже, що такі полохливі залицяльники їй не потрібні.

Разом із Лорою ми сварили Тараса, бо він знову накосячив, а потім вона вислухала дещо й про себе. Хотіла правду? Нехай слухає. Довго не погоджувалася із нами, що у більшості випадків винна сама. Вони обоє будуть місяць працювати у селі. Є надія, що помиряться самостійно й допомога цього разу їм не знадобиться.

За мене теж раділи й теж сварили. Дем’яну співчували. Про Гордія не згадували. Я нічого не казала про сукню і… про багато чого не казала. Вважала надто особистим й тільки нашим. Дівчата кпинили мене та жадали подробиць, я відбивалася. Найбільше всіх цікавило одне питання й саме з цього найбільше кепкували… Робили навіть припущення, що я сама подарую Дем’яну візит у чоловічій клуб чи замовлю стриптизерку. Друге припущення знаходилося дуже близько до правди. А з візитом до чоловічого клубу він впорається самостійно. Вони із друзями збираються туди наступної п’ятниці. Чи переймаюся я через це? Не радію, точно. Але, по-перше, це його друзі, їх домовленість та його рішення. По-друге, певно, повинна вірити його словам, що не дозволить собі нічого зайвого – поспілкується із хлопцями та подивиться шоу. Знаю, що раніше він часто відвідував цей клуб, він сам розповідав мені про це. Тільки раніше ми не були у стосунках. Хоча… До цього факту мені самій теж ще потрібно звикнути. І до змін у моєму житті.

- В мене є ідея! – в очах Мар’яни пробігли бісики. Ідея ще не озвучена, а сумніви в мене вже з’явилися. – Якщо ти вже не їдеш… Ти повинна спекти для нього торт! - бісики вже танцювали. - Медовик. Він його любить.

Лора підозріло на неї глянула, але промовчала. Окрім сумнівів, в мене з’явилася думка, щось тут не так.

- Притягнути на сімейне свято від мене торт… це буде доречно?

- Ти впевнена, що це гарна ідея? – Соня теж засумнівалася. - Вам чотири години ще з ним в поїзді їхати.

- Там нас зустрінуть. Тут ви допоможете. Візьмемо сумку-холодильник. Які проблеми? Уль, якщо ти так переживаєш… Ніхто з батьків від мене не дізнається, від кого він. Тільки Дему скажу, він точно оцінить! Що тут думати?!

Якщо й не своїми аргументами, то своїми ентузіазмом та натиском, Мар’яна мене переконала.

Вони із Лорою побігли в магазин за сметаною та згущеним молоком, а ми з дівчатами взялися за коржі. Місця на кухні вистачало, хоча час від часу ми штовхали одна одну. Частіше навмисно. Наше куховарення більше було схоже на розвагу. А коли повернулися дівчата, переросло в нестримні веселощі. Хоча ми й багато дуркували й перемазали кремом не тільки коржі, але все одно впоралися швидко. Торт відправився у холодильник, обрізки були з’їдені, крем вилізаний, а кухня вимита. 

Залишаю дівчат, виходжу в іншу кімнату й набираю Дьому. Відповідає миттєво. Чекав на мій дзвінок.

На годиннику 23:27. Через кілька хвилин ми його з дівчатками будемо вітати.

Я вже знаю, що побажаю йому. І подарунок теж вже підготувала. І Мирон погодився… Це все буде потім.

Зараз не можу втриматися від сміху від емоційної розповіді про їх з Миром квест зі здачею поточного проекту, про те, як вони відмовлялися від пропозиції залишитися ще, як жіночій колектив теплиць влаштував святкування й жіночки показували світлини своїх дочок, племінниць, сусідок, нахвалювали та пропонували познайомити. Дем’ян каже, що похвалився наявністю в нього нареченої, але слів було недостатньо. Прийшлося підтвердити світлинами з нашого відпочинку, а Миро вдалося відбитися спільними фото з Мар’яною. Жіночки теж не розгубилися й почали розпитувати про вільних друзів та родичів. Сміється, що ледь відбилися.

Я не казала, що вечір провела з подругами, тому наше спільне привітання Дем’яна дивує. А після мого привітання…

Постійно затамовую подих. Не вистачає кисню, коли чую його зізнання. Почуття провини з’їдає зсередини, а залишки доїдає сумління. Він кохає, а я не можу із ним розділити це почуття. Порожня. Можу тільки приймати. «Використовувати» - підкидає хмизу сумління. Ні, я його не використовую - сперечаюся сама із собою. І тягнуся, незмінно тягнуся до Дем’яна. По його тепло, обійми, по його поцілунки. Порожня без нього та без них. Це особливо відчувається, коли він не поряд. Хочу, щоб був поруч. Скучила. Потрібно про це йому сказати.