40 глава

Дем’ян.

Майже ідеальний ранок.

Моя принцеса, загорнувшись в простирадло й згорнувшись клубочком, наче кошеня, міцно спить. Користуюся цим, обережно лягаю поруч й обіймаю. Змерзла. Її холодний ніс торкається моєї шиї. Відчувши поряд тепло, горнеться ближче. Щось тихенько мугикає. Переживав, що не встигну повернутися до того, як вона прокинеться, поспішав, але все вийшло ідеально.

- Доброго ранку, - шепочу їй на вушко, цілую скроню, вилиці, повіки, прибираю неслухняні завитки волосся, що приховують від мене її обличчя. – Час прокидатися… - починає морщити ніс, сопіти й ще дужче притискається, намагаючись сховатися від моїх губ. Корюсь її бажанню. Підтягую ближче, загортаю в міцні обійми й разом з простирадлом перетягую на себе. Захоплюю губи й разом зі своєю згубою обережно сповзаю. Сідаю на підлогу, спиною спираюся на ліжко. – Поводься тихенько, - попереджаю, розриваючи поцілунок. Пам’ятаю, що в кімнаті ми не самі. Оповита простирадлом та моїми руками, сонна та дезорієнтована, Уля виглядає неймовірно спокусливою та милою. Бісеня в ній ще не прокинулося або вдало нейтралізоване. Вона так кумедно прокліпується й одразу починає супитися. – Чш-ш-ш… Нічого не кажи… Чекатиму тебе на веранді, – ще раз коротко її цілую та допомагаю підвестися.

Перш, ніж йду, вона ловить мене за руку, стає навшпиньки та цілує у підборіддя.

- Доброго ранку… - шепоче ледь чутно.

Вона вміє дуже швидко збиратися, я це вже добре знаю, але не припиняю дивуватися. Кілька хвилин і принцеса з’являється на веранді. Спортивні короткі шорти, коротка вільна футболка, вузлик купальника на шиї, волосся зачесане у хвіст, який вона на ходу намагається згорнути у тугий жмут. Тендітна й дуже красива. Роблю крок їй назустріч.

- Залиш так. Будь ласка… - перехоплюю її руки, заводжу їй за спину. Хвіст вільно падає, а я цілую під ним шию. – Привіт, моя красуня!

- Так вже й красуня? – посміхається й трохи відхиляється, аби зазирнути мені в обличчя. – Привіт… - її очі загораються, коли вона бачить на столику букет польових квітів й дві чашки паруючої кави. – Це мені?

- Ні, - від цієї відповіді вона недовірливо скидає вгору брови. – Одна чашка моя!

– Коли ти встиг? Вони дуже гарні! - посміхається й чмокає мене в щоку. - Дякую!

- Не такі й гарні, якщо це й все… - сам вкладаю її руки собі на шию та тягнуся за поцілунком. – Ти нас ображаєш…

Хитро мружиться й облизує свої губи. Тягнеться до моїх.

- Кава стигне! – виривається та тихенько сміється.

- А я так старався…

Мені не дають, хоч і вдавано,  засмутитися. Вона таки цілує, обхопивши долонями моє обличчя.

- Дякую! Мені дуже приємно!

Серія коротких, але дуже смачних поцілунків – гарний стимул прокидатися ще раніше й збирати для неї квіти.

Наша пробіжка сьогодні відрізняється. Ми частіше перекидаємося багатообіцяючими поглядами. Частіше зупиняємося, аби поцілуватися.

Є перевага в тому, що прокидаєшся, коли всі ще сплять.

На пляжі жодної душі. Місця, уподобані та облаштовані рибалками, розташовані від нього на відстані та надійно відгороджені заростами очерету. Берег навколо пляжу засаджений вербами, що схиляються до самої води. Ми тут приховані від всіх.

Серпанок над водою ще не розвіявся і це додає додаткової ілюзії відірваності від світу.

- Якщо хочеш, можеш зняти купальник. Я не дивитимусь. Чесно.

Кидаю рушник та футболку й першим пірнаю у воду. У порівнянні з повітрям, вода достатньо тепла. І недостатньо прохолодна, аби охолодити мене. Пірнаю ще кілька раз.

Уля вже теж у воді. Чорний вузлик купальника на її шиї видно навіть звідси. Потрібно буде це виправити.

Пливу до неї. Пірнаю.

Руки безпомилково знаходять під водою її стегна, обхоплюють. Обличчям впираюся їй в живіт, мажу по ньому губами. Торкаюся ногами дна, випрямляюся й піднімаю принцесу над собою.

Її легко тримати, важко стримуватися.

Низ її живота на рівні моїх губ, а її зойк швидко тане в повітрі й глушиться моїм захлинаючимся пульсом. Від шуму пульсуючої судинами крові, закладає вуха. Серце гучно таранить ребра.

Вона вся вкрита краплями води й наче зіткана зі світла. Аж боляче дивитися очима. Примружуюся, відвести погляду від неї просто не можу. Не маю таких сил. Від її тіла йде такий жар… Хочу його відчути. Руками та своїм тілом. Послаблюю хватку, її тіло повільно ковзає вздовж мого, торкається, обпікає. Мої долоні ковзають ніжною шкірою до самого ліфа. Великі пальці чіпляють його край та зупиняються.

Уля не торкається дна. Ногами їй краще зараз взагалі не рухати. Наші очі на одному рівні.

Вона так дивиться… можна вибухнути.

Її легко тримати, важко стримуватися…

Злегка підкидую та підхоплюю під сідниці. Хочу, аби обхопила мене ногами. Слухається. Перекидаємося фразами, домовляємося. Взаємодіємо…

Її купальник мені муляє. Нестерпно хочеться його таки позбутися. Мотузки, вузлики…

Чіпляю, тягну. Вузлик на шиї легко піддається. Вона починає нервувати. Заспокоюю, даю зрозуміти, що вона у безпеці. Цілувати, пестити, легенько зачіпати кістками пальців хребці без цього вузлика набагато краще.  

Але є ще один.  Ковзаю долонею по її гладенькій спині, а губами веду вздовж тремтливої жилки на шиї. Мої пальці тягнуть за мокру мотузку. Гострі кігтики впиваються мені в плече та шию, легенько дряпають.

- З річницею… - шепоче мені принцеса.

- Кохаю тебе! – не можу більше в собі тримати!

Наступна прода вийде 18.03. Дякую всім, хто читає та чекає!