33 глава

Уляна

Коли Гордій пішов, я була страшенно розлючена. Якого біса він це робить? Не розуміла його і це бісило ще більше. Все має причину. Причини його дій я не могла збагнути. Логічно мислити заважали емоції. Їх було надто багато. Від них захлиналася. Бігти, бігти, постійно збігати й знову натикатися на те саме. Якесь дурне замкнене коло. Його потрібно нарешті розірвати. Поки емоції знову не розірвали мене. Вихід… Він повинен бути. І його потрібно знайти.

Нічого не йшло в голову. Не могла нічим займатися.

Потрібно було терміново перемкнутися.

Мені потрібен був Дем’ян. Терміново!

Ця думка була єдиною, яка сформувалася, не йшла й здавалася слушною.

Довго не роздумуючи схопила телефон та набрала номер.

Він відповів надто швидко, аби я встигла подумати, що казатиму. Все відбулося якось само по собі.

- Коли ти приїдеш? – запитала про те, що зараз хвилювало мене найбільше. Хотілося, аби це сталося прямо зараз, без жодних затримок та зволікань. Що робитиму далі? Про це я зараз не думала.

А він думав про мене.

- В тебе якісь проблеми? – і це теплою хвилею пройшлося моїм тілом та дійшло до мого крижаного серця. Це тепло відчувалося поколюваннями, але не болючими. Так при медичному огляді перевіряють чутливість кінцівок. Я не безнадійна, ще можу щось відчувати. Рано ставити хрест, коли є надія. Хапаюся за неї…

Кілька днів тому стало відомо, що мама не зможе поїхати відпочивати. Батько з цієї причини теж переніс відпустку. Ще в січні, після похорону дідуся, батьки запросили Олю приїхати до нас влітку. Пізніше забронювали будинок на базі, а їй батьки вже придбали квитки. Вона приїде, незалежно від того чи поїду я з нею. Сидіти із нею вдома – точно не варіант. Мама мені пропонувала запросити когось з подруг, але всі вони зараз були зайняті. Це дивно, але мама цікавилася в мене чи не хочу я  спитати в Дем’яна… Зараз це питання було поставити доречно.

- Ти можеш поїхати зі мною? - чула, як він рвано видихнув від несподіванки.

Щоб заповнити паузу та дати йому можливість прийняти рішення свідомо, уточнюю дати та умови нашого перебування. З нами буде Оля, з якою Дем’ян вже мав можливість познайомитися. Уникнути її надмірних цікавості та уваги не вдасться й він повинен розуміти на що погоджується. В тому, що він погодиться, я не маю жодних сумнівів. І я сама цього хочу. І я це озвучую.

- Ти ж поїдеш? Я цього хочу…

- Я теж. Ти ж знаєш… - мені не потрібно його бачити. Знаю, що він зараз посміхається і від цього мені теж одразу стає легше, і я теж можу посміхнутися.

- Розкажеш.

- Обов’язково. Можеш не сумніватися. Багато всього накопичилося. Дуже багато…

- Я теж маю що тобі розповісти, як зустрінемося…

- Може зараз? Або хоча б натякни!

- Ні. Тільки особисто.

- Ти точно закінчила курси з катування та отримала «корочку».

- А ще з виїдання мозку та знищення нервових клітин…

- Сподіваюсь, я тобі не потрібен для захисту диплому? Починаю переживати, - люблю з ним перекидатися жартами. Часто мені цього не вистачає.

- Боїшся за себе?

- За Олю… Ми можемо зламати дитині психіку.

- Головне, аби вона мені за тебе не видряпала очі.

- А вона таке може?

- У нас буде з тобою шанс дізнатися.

- Ти дуже специфічно намагаєшся мене відмовити чи обіцяєш незабутній відпочинок? Щось я ніяк не можу розібратися.

- Вдалося тебе зацікавити, правда? Мені теж ця поїздка не здається нудною. В тебе ще є шанс від неї відмовитися, збігти з лісу буде важче.

- Вважаєш мене божевільним? Щоб я знехтував шансом бути замученим тобою десь в лісі? Коли це я відмовлявся втілити твої еротичні фантазії?

- Так, фантазере, хіба я не відірвала тебе від важливих справ? Все, працюй! Мирону привіт!

- Боягузка!

- Збоченець!

Посміхаюсь. Краще. Почуваюся набагато краще, ніж було й можна було очікувати. Торкнулася вказівним пальцем стіни й повільно пройшла довгим коридором до вхідних дверей, а потім до кухні. Палець малював на стіні невидиму лінію. Так би легко провести лінію в своєму житті та залишити все минуле за нею знизу, а зверху від неї будувати своє майбутнє. Але, ні… В житті так не буває.

Доведеться мамину теорію перевірити на собі. Вона ж переконувала, що краще коли кохає чоловік… Зараз в мене є можливість це перевірити. Раніше я відчайдушно доводила, що повинна кохати сама. Я й кохала, а мені це дозволяли. І це дуже боляче, і нікому, виявляється, не потрібно. А я більше не хочу боляче.

Можливо, Дем’ян мене дійсно кохає. Хочу відчути, як це бути коханою. Хочу спробувати. Хочу зрозуміти. 

Але брехати й вдавати нічого не буду. Це теж боляче. І ще я надто сильно ціную ту довіру, що встановилася між нами. Дем’ян не заслуговує на брехню.

Я повинна дати йому шанс.  І собі теж. Вийде?

Оля у передчутті й закидає мене питаннями вже другий день поспіль. Сестра прилетіла ще позавчора. Добре, що батьки їй повідомили не одразу, що замість них з нами поїде Дем’ян. Вона спочатку зашарілася та виглядала розгубленою, а зараз поводиться так, наче напередодні заручин.

Вчора разом із нею відвідували бабусю. Вона теж помітила, з яким захопленням Оля згадує про Дем’яна. Навіть пожартувала, що мені варто брати з Олі приклад. В свої шістнадцять я теж легко захопилася та закохалася. Шкода, що зворотний процес виявляється не таким легким. Хочу вірити, що в Олі це лише захоплення дорослим та вродливим хлопцем, якого вона до того ж ще недостатньо добре знає. Якщо це щось більше, нам всім важко зайде цей відпочинок. Я не ревную, просто хочу уникнути зайвих проблем та її розчарування. Тому вчиняю не зовсім чесно.

Батьки пішли прогулятися перед сном, а ми залишилися вдома. Маємо час поговорити.

- Дем’ян поїде з нами не просто так, - заварюю нам з Олею чай і це дозволяє мені стояти до неї спиною та не дивитися ій в очі. Не хочу бачити як вона засмутиться, а вона засмутиться, точно. – Він зробив мені пропозицію і я погодилася.