28 глава

Уляна

«І я ні з ким не був»…

Дуже хочу повірити в це. Але не хочу сама себе обманювати. Бачу перед собою дорослого, впевненого в собі, до біса харизматичного та привабливого хлопця. І не з ким…

- І я повинна в це повірити?

Скидає брови та хитає головою. Наче його дивує те, що він чує. Розвертає обличчям до себе. Якийсь час мовчить, уважно розглядаючи. З шумом випускає повітря й знову хитає головою.

- Можливо, ти слабо уявляєш, як я тебе хочу, - вкладає долоню мені на потилицю, занурюючись пальцями у волосся та тисне ними, прихиляючи мою голову до своєї. Чоло до чола. Очі в очі. - А я не можу… трахати якусь жабу та на її місці уявляти тебе… Огидно… до блювоти. Бачу, тобі теж. Що уявила процес?

Його грубі слова, голос, що став хрипким, важкий погляд… Уява дійсно малює огидну картину. Не пом’якшує її й те, що він почав правильно визначати деякі речі.

- Фу-у! Ти дуже грубий.

- Хм-м, - коротко посміхається. – Намагаюся бути переконливим, – пальці у моєму волоссі починають рухатися й повільно стягують з нього гумку. Волосся падає на плечі. - А ти ревнива, принцесо.

- А що тут дивного? Я хочу бути єдиною… - з ним я відверта й не хочу приховувати свої думки. З ним легко їх озвучувати. З ним легко.

- Повір, двох таких я не подужаю… - жарт не сприймаю. Відволікаюсь на дії. Великий палець обводить мої губи, спускається на підборіддя й прямує до ямки між ключицями. Далі вже важко за ним слідкувати, бо вся увага перемикається на губи.

Ми цілуємося, поки не закипає вода.

Заварюємо чай. В моїй голові крутиться багато питань. Озвучую саме безпечне. Інших поки що уникаю, бо сама не готова відповідати.

- Дата, каблучка з обгортки, чокер, про який згадав… Ти що запам’ятовуєш всі мої дурощі?

- А ти переживаєш, що в мене може не вистачити на це пам’яті? Тоді почну їх записувати. Ти ж ніколи не припиниш їх продукувати… - сміється паразит. Знає, що його рятують чашки з гарячим чаєм у наших руках. Мене теж рятує тепло, яке відчуваю поряд із ним.

Ми багато цілуємося, розмовляємо, знову цілуємося.

Влягаємося на спальник, загортаємося в ковдру та дивимося на зорі. Дем’ян розповідає про деякі з них. Каже, що захоплювався ними якийсь час в дитинстві й мав річний абонемент в планетарій. Я теж полюбляла його відвідувати й читати легенди про сузір’я, але орієнтуюся в них набагато гірше, ніж він. А ще він краще орієнтується й в інших речах, має досвід, якого зовсім не маю я. Пропонує ділитися й не приховує, що зробить це із задоволенням. Я не готова. Але розумію, як йому важко стримуватися. Каже, що від усвідомлення цього йому легше.

Ще раз заварюємо собі чай, коли розуміємо, що почали мерзнути. Це допомагає зігрітися, але ненадовго.

Досидіти до світанку, як ми збиралися, не вдається. Доволі прохолодно й ми втомлені. Йдемо спати, коли я вже відверто куняю.

Відповідь на питання, яке найбільше хвилювало Дем’яна, він отримує. Жартує, що взяв мене змором.

- Пам’ятаєш, що ти погодилася й прийняла мою каблучку? – забути про це мені точно ніхто вже не дасть. Крім Дем’яна, ще є подруги. - Мені б не хотілося продовжувати ситуацію, в якій я в стосунках, а ти визначаєшся.

Хочеться сказати щось їдке, але я добре його розумію, тому стримую свій порив.

- Я ніколи тебе не обманювала. Знаю, як боляче бути в режимі очікування та тішити себе ілюзіями. Тому не збираюсь брехати, роздавати нездійсненні обіцянки або давати марні надії… Вважаю за краще казати, як є.

- Як тебе розуміти? Знову повертаємося до того, з чого почали?

- Ні…  Але обіцянок я не даватиму.

- Не скажу, що радий цьому. І що ж ти збираєшся робити? Хотілося б розуміти…

- Планую поставити крапку в минулих стосунках й жити далі.

- Без зобов’язань та обіцянок, я правильно розумію? – усмішка не приховує наскільки йому це неприємно.

- Поки що так…

- Завжди вважав, що так відповідають та поводяться тільки хлопці. Зазвичай дівчата за стосунки, конкретику та статуси… Що ж… Зайдемо з іншого боку. Ти не збираєшся вважати себе моєю дівчиною?

- Стать змінювати я не планую, шукати когось іншого теж. Але власник мені не потрібен.

- Власник не потрібен… А хто потрібен? Я хоч тобі потрібен?

- Потрібен.

- Вже легше… А в якості кого я тобі потрібен, розібралася? Тільки не кажи, що друга, бо це маячня! І ми обоє це знаємо! Чого ти хочеш, можеш відповісти?

- Хочу бути з тобою… - обіймаю його за торс й закидаю голову, аби він бачив моє обличчя, а я його очі.

- А я хочу зробити тебе своєю… - обіймає у відповідь, вкладаючи руки мені нижче талії. Не заперечую.

- Здається, одне іншому не суперечить…

- В нас прогрес? – притягує мене ближче.

- В нас взаємопорозуміння, - відчуваю його бажання. Усвідомлюю. Не відстороняюся.

- Гадаєш?

- Гадаю, що я можу тебе зрозуміти… Але не готова йти далі. Чекатимеш?

- Чекатиму…

Сьогодні мене цілували більш наполегливо та відверто. Мені подобалося. Але жоден метелик не прокинувся.

Або ще не час й вони сплять, або всі вони загинули…

Запрошую зазирнути в мій блог.  Хто ще не бачив, там є візуал героїв, а днями з'явиться ще й новий. Ми поступово доходимо до того, що зазначено в анотації. Дякую за натхнення та підтримку!

Бережіть себе та близьких!