26 глава

Дем’ян

Година сорок в поїзді й ми в невеликому населеному пункті, від якого до місця нашого призначення ще кілометрів п’ять. Рейсові автобуси вже не ходять, але біля вокзалу, припарковані автівки охочих підзаробити й зустрічаючих. Швидко знаходимо дві для нашої компанії й нас підвозять до дачного кооперативу. Далі спускаємося ґрунтовкою. Близькість води відчувається прохолодою. Йдемо ще пару хвилин й ми вже бачимо похилені до самої води дерева та широку ріку.

Ми все розрахували вірно й встигли приїхати вчасно.

Краєвид, що відкривається, й захід сонця просто вражаючі!

Нік багато розповідав про це місце, показував фото, а зараз ми все це бачимо на власні очі.

Спостерігаю за реакцією принцеси. Вона в захваті. Момент та атмосфера відповідні.

- Подобається? - стаю позаду неї, обхоплюючи спереду її плечі рукою.

- Дивовижно…

- Пам’ятаєш який сьогодні день?

- Двадцять четверте… Гм-м… - видає короткий смішок. – Ти пам’ятаєш?

- Бачу, ти теж не забула, - притягую ближче й притуляюся до її спини. – Дай мені свою праву руку.

Недарма притиснув її до себе. Підібралася так, наче готова вже кудись збігти.

- Для чого? – її голос теж видає напругу, намагається повернути голову, аби побачити мене. Нахиляюся до неї.

- Простягни руку й подивишся. Чи боїшся?

Вагається, але виклик приймає й піднімає руку з відкритою долонею. Її серце так гучно б’ється. Я вже дістав із кишені й тримаю в руці те, що хотів їй подарувати. Не зволікаю та вкладаю їй на долоню.

Її рваний видих, зойк й здивування. Її здивування щире, з явними нотками розчарування.

- Цукерка?!

Так, я шукав саме таку.

- Цукерка, – виймаю солодощі з паперової «спіднички» й розгортаю цупку «золоту» обгортку. - Скуштуєш?

Недовірливо звужує очі, але відкриває ротик й обережно бере губами з моєї руки. Жує повільно. Розумію, що передивилась романтичних мелодрам. Який бовдур стане вкладати в їжу металеві предмети, об які можна зламати зуби або проковтнути? Поки її ротик та мозок зайняті, працюю руками. Все одно не встигаю все зробити. Зосередившись, пропускаю все саме цікаве. Я б хотів бачити яким поглядом вона дивиться на те, що я роблю, та як він в неї змінюється від усвідомлення.

- Ти робиш каблучку? – так, про це важко було не здогадатися.

- Ти ж таку замовляла? – не відволікаюсь. Вже згорнув смужку. – Чокер із колючого дроту, обіцяю, зроблю пізніше. Готово… Давай руку!

Не пручається. Прибираю з долоні принцеси «спідничку». Кидаю швидкий погляд на її обличчя, зустрічаюся з її зацікавленим. Тоненький безіменний пальчик обхоплюю зробленою смужкою й складаю кінці, перетворюючи смужку на каблучку. Змикаю пальці на тоненькому зап’ястку, піднімаю руку вище.

- Непогано вийшло! - даю помилуватися їй та собі своєю роботою й її терпінням.

- Непогано. Молодець! – посміхається, заглядає мені в очі. - І що це означає?

- Друзі! – голосно звертаюсь до всіх. – Можете нас привітати! Уляна погодилася, що ми у стосунках!

Гучний сміх, оплески, жартівливі та схвальні вигуки не дають їй шансів почати сперечатися. Вона тільки сміється та робить реверанси. Я теж роблю кілька поклонів.

- Ну то що? Відсвяткуємо? – запитую, звертаючись до всіх.

- Ви знали?! – на відміну від мого, її питання не риторичне.

- Навіть не здогадувалися! – під дружній сміх та обурені вигуки Улі відповідає Мар’яна.

Правду сказати, про мій задум без зайвих деталей знали всі наші друзі. Вони ж давали поради та підкидали ідеї. В тій чи іншій мірі в цій операції приймали участь всі. Це ще один привід разом відмітити її успіх. А це, безперечно, він. І я дійсно щасливий!

- Підемо? – обіймаю свою дівчинку.

- Ти знаєш куди йти?

- Наш - той білий будинок з прибудовою, - замість мене відповідає Нік, вказуючи рукою. Це їх дача. Це він запропонував місце.

- Ага, бачу. Ви йдіть, ми скоро будемо.

Ну, не може ж принцеса прийняти все без з’ясування…

Віддаємо наші речі друзям, всі йдуть. Ми залишаємося самі.

- Дивно, що ти не сперечалася, - обхоплюю та притягую її до себе в обійми.

- Ти заскочив мене зненацька. Віддаю належне твоїй вигадливості.

- То це завдяки їй я все ще живий й маю таке щастя? – хочу зловити її губи, але вона відхиляється та крутить головою.

- Це тимчасово і залежить від тебе. Що ви робили у відпочинковому комплексі?

Настрій принцеси швидко змінюється. Грайлива посмішка зникає й обличчя стає серйозним. Не збираюсь викручуватися, але не впевнений, що вона спокійно прийме правду.

Як вважаєте, порозуміються?

Дякую за ваші коментарі, вподобайки та побажання! Це надихає!

Тихої ночі всім нам!