25 глава

Дем’ян

Цього разу обирав я. Іноді «режим тиші» діє краще за тисячі слів. А мені хотілося бути почутим.

За ті довгі два місяці, в які обирала вона, прийшло усвідомлення. Деякі речі для мене виявилися надто очевидними, а щось стало справжнім одкровенням.

Зрозумів, що завжди обирав тих, хто вже обрав мене, або виявляв зацікавленість. Уля мене не обирала. Жодної зацікавленості не було. Я сам стрибнув в річку, сам підхопив на руки, постійно чіплявся теж сам. Тому й винен був в тому, що в нас не складалося теж сам.

Можна, звісно, було звинувачувати долю, але я в неї не вірив. Тому по-всьому виходило, що й рішення намагатися далі або відступити, приймати самому. Приймати теж вже було нічого. Відступитися вже не міг. І це було єдине, що потрібно було прийняти. Бажано, і їй теж.

Але поки що вона приймала рішення, які ніяк з цим не узгоджувалися та й взагалі мені не подобалися.

«Закоханість – не кохання. Як прийшла – так і піде. І це станеться тим швидше, якщо я не буду присутня в твоєму житті. Інші дівчата не дадуть тобі сумувати!»

Вона говорила все це так впевнено і це ще більше зачіпало. Невже їй дійсно настільки однаково? Розумів, що саме її байдужості боявся найбільше. А ще розумів, що довго так не витримаю. Звісно, і далі можна вдавати спокій, робити вигляд, що все гаразд та віджартовуватися. Але…

Він же сам добре бачив, що вона на нього реагує, відгукується на його поцілунки, шукає його ласки та розуміння. І це вона може брехати собі, що в таких проявах бачить лише дружбу… Ну, яка може бути між нами дружба, якщо він хоче її так, аж дах їде?!

Та й вона сама до цього видуманого нею тайм-ауту, відповідала на всі його поцілунки не менш пристрасно, ніж він її цілував. А зараз вона знову відкотила відносини на кілька кроків назад. Вона надто вперта, аби визнати його аргументи. А він не може постійно слідувати її геніальному плану, бо так вони остаточно загубляться. На останньому побаченні це стало зрозуміло остаточно. Відверта розмова з Миром допомогла подивитися на все це під іншим кутом й навела на цікаву думку.

Якщо вона цього так вже хоче, то він і це їй теж повинен дати.

Так, він розумів, що ходив тонкою кригою, але випробовував усі доступні методи й залучав всіх можливих союзників. Відчував себе учасником якогось експерименту.

На платформі зграйка дівчат виділялася серед натовпу, який чекав приміський поїзд. Нік з Тарасом були гарантами їх безпеки, бо знаходилися поруч. Він же не поспішав підходити, а стояв та спостерігав за компанією здалеку. Миро розмовляв по телефону й був зосереджений на розмові, тож можна було не боятися нарватися на його глузливі погляди та недоречні кпини.

Принцеса була в помаранчевій курточці, обтислих темних джинсах та світлих високих кросівках. Йому спочатку здалося, що на ній знову улюблені білі кеди, що викликало спогади та посмішку, але він помилився. Залишилося сподіватися, що відносно всього іншого, він виявиться правий. В кишені його куртки знаходилася річ, яка була своєрідним нагадуванням про наміри й гарантом, що за будь-яких обставин, вона її прийме… Не зможе вона відмовитися від своєї власної ідеї. І ще сподівався, що ще один його подарунок їй прийдеться до смаку й виявиться доречним.

Ми не бачилися та не спілкувалися дев’ять днів.

- Довго ти ще збираєшся стовбичити в калюжі власної слини, витріщатися та посміхатися, наче дурник, чи ми вже нарешті підійдемо?

- Взагалі-то я чекав поки ти закінчиш вдавати з себе розумного та ділового.

- Дочекався. Пішли, зробимо тебе щасливим! - вишкірився, закинув свою довгу, наче в орангутанга, руку мені на плече й зашипів, отримавши від мене ліктем під ребра. – Я передумав… Краще допоможу малій тебе прикопати.

В іншому випадку я б з ним із задоволенням позубоскалив, але саме зараз краще зроблю це з панянкою, яка вже нас побачила.

- Всім привіт! – у відповідь одразу пролунали привітання. Звернув увагу, як вона раптово підібралася й підкинула голову, наче кобра перед стрибком, чомусь майнуло в голові. Я запитально підкинув брови, зухвало посміхнувся та підійшов до неї впритул. – Привіт. Як жила без мене?

- Не гірше за тебе! – намагалася вжалити.

- Не маю жодних сумнівів, - нахилився ближче, вона не відступила. – Приємно знати, що ти так само багато працювала, думала про мене, сумувала й задовольняла всі свої потреби… гм-м… власноруч… - відмітив, як на останній моїй фразі її дихання збилося й вона почервоніла.

- При…

- Придурок. Саме так. Тому вважаю, що терміново потрібно щось змінювати, - майже пошепки додав, обхоплюючи рукою її за плечі. І якщо принцеса вважала, що я її збираюся обійняти, то вона помилилася. Взявся рукою за лямку її наплічника й потягнув, притримуючи, аби допомогти його зняти. Перехопив та закинув собі на плече. Вона здивовано кліпнула очима. – Зніму тягар з твоїх плечей. Легше?

- Ні, не легше! – для переконливості мотнула головою, але голосу не підвищувала. Друзі хоч і відійшли трохи від нас, аби не заважати та надати нам можливість поспілкуватися, але крім них поруч знаходилося багато людей й привертати їх увагу ніхто не збирався.

- Стане, якщо висловиш своє невдоволення.

- А є сенс?

- Спробуй – побачиш! – бачив, як в ній кипить обурення й все одно не міг відмовити собі в тому, щоб ще трохи її позлити. – Готовий розвіяти всі твої тривоги! – підморгнув й насолоджувався тим, як вона звузила очі. Моя зміючка!

- Ти не дзвонив та ігнорував мої дзвінки, а зараз поводишся так, наче нічого не сталося.

- А що сталося? Чи не ти постійно доводила мені й наполягала на тому, що  в нас немає жодних стосунків? Хіба це не твоє бачення ситуації? Я вирішив більше не сперечатися, а продемонструвати тобі, як це виглядає наочно. Саме так виглядає відсутність стосунків, принцесо! Сподіваюсь, ти змогла побачити та відчути різницю?

- Припустимо… Але ж ми домовлялися?! Ти міг хоча б попередити! – мене тицьнули в груди пальцем, це був перший тілесний контакт, на який вона сьогодні розщедрилася. Скористався нагодою та накрив її руку своєю. Відібрати не дозволив.