19 глава

Дем’ян

Дарма не вмію

Я читать твоїх думок.

Але, як вмів,

Мабуть, би посивів…

Насичені справами та поїздками дні, зустрічі, нові знайомства та виклики, наш перший з Миром контракт – все це потребує максимальної віддачі, займає багато часу та сил. Іноді починає здаватися, що знаєш недостатньо, чогось не витягуєш або щось не врахували, але відмахуєшся, збираєшся та вперто продовжуєш. Багато разів вже подумки та вголос дякував, що ми з Миром це робимо разом та маємо підтримку батьків. Вони в нас вірять та завжди готові допомогти. Все, що стосується професії, бізнесу, будь-яке питання – майже все можна вирішити, знайти інформацію та відповіді, отримати пораду, допомогу, підстрахуватися.

Зі стосунками все набагато складніше.

Раніше мені здавалося, що в цьому питанні складнощів взагалі не існує. Все просто. Ти когось обрав, сказав про це, у відповідь зраділи, вхопилися за тебе. Маєте регулярний секс, разом проводите час, звикаєтеся з думкою, що матимете спільний побут, друзів, кота чи собаку. Якщо вам буде добре разом й ви зможете не виїсти одне одному мозок, це станеться швидко. Через кілька років, не виключено, ви дозрієте до того, що вам захочеться порадувати близьких та друзів й ви запросите їх на весілля. А там вже й будинок, дерева, діти…

Зараз я розумію, що мій мозок таким чином захищав свого господаря. Він спрощував все для того, аби я зміг прийняти реальність поступово. Але, як виявляється, я все одно не був готовий. Складнощі виникли навіть там, де я їх не уявляв та не очікував.

Мені терміново потрібно знайти дієвий спосіб, аби скинути напругу. Раніше з цим все було значно простіше. Роками спрацьовував винайдений рецепт. Секс, марафони, що періодично влаштовували з друзями, походи в клуб, зустрічі з панянками, нові знайомства, старі знайомі… Все це допомагало перемикатися, розслаблятися та заряджати батарею…

Напружений робочий графік, нервовий напряг, похід в чоловічій клуб, «дієта» й те, що ми майже два тижні не бачилися з Улею – це все, само по собі та взяте до купи, рвало дах. Хотілося тепла, уваги, обіймів, поцілунків і… в ліжечко. Останнього хотілося страшенно й багато. І наявність самого ліжечка було необов’язковою умовою. Але склалося інакше. Ще й ревнощі додали градусу та стресу.

Я фізично відчував ту напругу, яка виникла між нами. Розумів, що вона ось-ось вибухне й це загрожує нас закидати уламками. Потрібно терміново щось робити. Тільки маю велику проблему – я не розумію, що саме так сильно вплинуло на ситуацію, яка ще вчора була геть іншою. Зустріч з ким з цих двох стала спусковим гачком для Улі. Або це спрацювало саме тому, що поєдналося в часі. Жену думку, що я сам є для нею проблемою.

Сиджу в машині, слухаю музику, чекаю принцесу. Ми з нею відмовилися від вечері в товаристві її батьків. До того вона вмовила мене відмовитися від вечері в ресторані та похода в кіно. Замість нас в ресторан відправився Миро зі своєю знайомою. Я все одно йому був винен. Квитки в кіно віддав Тарасу. Я зробив так, як хотіла вона. Для мене немає значення, де ми проводитимемо час. Вдвох – це головне. Хоча я б хотів усамітнитися та побути наодинці. Капець, як цього хочу. Але саме зараз робити цього не варто. Боюсь, не втриматися. З нею робити це важче з кожним разом. Вона не готова, а я й так ледь тримаюсь.

Задивляюсь, як вона відкриває двері та всідається на сидіння поруч. Наявність немаленької коробки в її руках інтригує. Зрозуміло, що це для мене. На те, що це подарунок вказує й наявність подарункової стрічки. Відсуваю крісло, подумки відмічаючи, що краще б це робив для іншого… З цікавістю відкидаю кришку. Виймаю цікаву річ. Подушка – це натяк чи запрошення? Чи це я зараз не можу думати ні про що інше?

Її пояснення та мої емоції, які воно тягне за собою, збивають з ніг. Втримати їх в собі нереально. Але й ця вибухова суміш гаситься, бо стикається з відсутністю взаємних емоцій. Звісно, мені неприємно, що Уляна не поділяє мого запалу. Але тримаюсь за те, що байдужості та холодності від неї не відчуваю.

Вдягаю на неї браслет й вже не стримуюсь. Зізнання зривається раніше, ніж встигаю усвідомити, що саме озвучив. Реакція принцеси теж очікувана. Чи засмучує вона мене або ображає? Ні. Я й сам довгий час не приймав та не хотів усвідомлювати факту наявності почуттів до неї. То чи варто дивуватися, що й вона не вірить. А ще я вже добре встиг засвоїти, що вона завжди впирається, сперечається та любить робити наперекір. Що її дії дуже часто сильно відрізняються від слів.

Зараз теж за пару хвилин від мого зізнання та слів про недовіру доходимо до цілунків, що топлять її ніжністю та цілковитою віддачею. Всі її колючки глибоко приховані, а вразливість оголена. Відчуваю це особливо гостро, коли на ковзанці вона плаче в моїх обіймах.

Принцеса не готова ділитися почуттями, але вона не приховує емоцій та щедро ділиться ними. Час, проведений нами на ковзанці, я буду згадувати, як один з найкращих наших вечорів. Я кайфував від доторків, швидких поцілунків, її поглядів, посмішок, дзвінкого сміху. Попри велику кількість людей поруч, ми були зосереджені тільки на нас.

Потім були гарячі та смачні чебуреки, які ми їли, змащуючи їх гірчицею та присипаючи зверху сіллю. Перше завжди робив я, друге – вона. Бо перше було моєю звичкою, а друге – її. І пили ми теж з двох склянок по черзі, я – її томатний сік, вона – мій лимонад. Я злизував зайву гірчицю з її губ, а вона залишки томатного соку з моїх.

Потім ми гуляли стежками парку та грали в сніжки, коли почали замерзати. Ми пустували, обговорювали якісь дурниці та вели серйозні розмови. Їхали в машині та дивувалися, як швидко пролетів час й вже майже ніч. А потім відбулась наша розмова.

- Можливо, це не має значення, але… повинна дещо тобі сказати. Скоріше навіть вибачитися. Не хочу, аби ти думав, що між мною та Максом щось було… - так мене цікавило це питання і мені теж було, що сказати з цього приводу, але я не очікував, що саме зараз вона захоче це обговорювати. - Ми ніколи з ним не зустрічалися. Хлопець, про якого я розповідала, був моїм другом, але його вже давно немає в моєму житті… Більше двох років тому в їх сім’ї сталася трагедія, яка забрала його життя та життя його батьків. Тому я завжди буду згадувати його з теплом та вдячністю. Але це не привід для ревнощів.