15 глава

Завмерла та слухаю

Стук твого серця.

Невже, зіштовхнувшись

З моїм, розіб’ється?

Дні насичені й пролітають в роботі. 

Весілля подарувало натхнення та стало поштовхом для нових ідей. Деякі елементи національного вбрання були універсальним одягом жінки протягом життя й переходили в спадок. Чи можливо зробити й наш гардероб таким універсальним? А жінці надати можливість мати в своїй шафі пару таких речей, які не будуть залежати від бажання постійно схуднути або не набрати вагу, щоб в них влізти, й при тому не будуть схожі на чохол для дивану?

Перші ідеї з’явилися, коли ми шукали інформацію та назви елементів національного жіночого одягу. На думку одразу спала мама, коли вона починає діставати речі та приміряти одяг при зміні сезону.  А ще моя нова шефиня Ірина, яка скаржилася, що обожнює класичні спідниці, але припинила їх носити, бо постійно переживає стрес, коли думає, що її животик наступного разу в таку не влізе. Результатом кількаденного творчо-виробничого процесу стало народження двох моделей спідниць, двох суконь та сарафану. Речі виглядали сучасно, могли бути виконані як із тонких, так й з теплих тканин та могли «худнути» або «збільшуватися» разом із господинею на розмір – півтора, а для жінок з «нетиповою» фігурою були взагалі знахідкою. Мама була в захваті, отримавши для свого гардеробу ошатну сукню та сарафан на літо. В процесі народилася ще ідея пошити костюм зі спідниці та блузи. Бабуся мною пишалася й ніяк не могла натішитися, що має таки наступницю.

Вже через тиждень зі зразками одягу, якими й стали нові мамині речі та моя нова спідниця, я сиділа в приміщенні одного з магазинів Ірини й чекала, поки господиня приведе себе до ладу після того, як я зняла з неї мірки. Їй дуже сподобалася одна з суконь, що я для неї намалювала і вона загорілася ідеєю мати її вже до Дня закоханих. А ще я отримала можливість створювати й робити це за непогані гроші. Як сказала Ірина, а потім підтвердила і сама її технолог, що вони давно шукали когось, щоб «перестав боліти мозок». Мені й самій була потрібна така робота, щоб всю свою енергію можна було направити саме на неї.  Придумувати та втілювати я любила і була шалено задоволена, що все так чудово збіглося.

Все це настільки мене захопило, що я займалася виключно тим, що розкладала, креслила, малювала, кроїла, шила, прасувала. Кімната перетворилася на майстерню, дні переплуталися з ночами, а я стала схожа на робочого ельфа. В цей шалений ритм вривалися дзвінки подруг, технолога та Ірини.

В день, коли Ірина запросила мене приїхати, щоб ми обрали зразки тканин, я заскочила до бабусі. Скучила за нею дуже, а вона сварила мене, що я знову схудла й нагодувала так, що я ледь вилізла з-за столу. Крім роботи, бабуся розпитувала мене про Дем’яна, який їй теж, до речі, телефонував на цьому тижні. Трохи розповіла їй про наші плани й зазбиралася додому.

Дем’ян телефонував мені спочатку щодня. Але часто я була зайнята та наші розмови були короткими. Віталися, перекидалися фразами, що все добре й прощалися. Тому перейшли на формат один раз на два-три дні. Частіше набирав мене він, якщо я була зайнята, то ми домовлялися о котрій я його наберу. Іноді, якщо закінчувала якийсь етап раніше, ніж планувала, я одразу робила це сама. Здебільшого наші розмови відбувалися вже тоді, коли я лягала або збиралася лягати спати. Я так і засинала з телефоном. Ми навіть жартували з Дем’яном, що він телефонує, щоб розповісти мені чергову казку. Він теж казав, що звик засинати під мій голос або моє сопіння і без цього йому сняться погані сни. Пропонувала йому насопіти запис, щоб спав спокійно, але він не погодився.

В них з Миром зараз дуже багато роз’їздів та справ, які потрібно владнати, тому з вільним часом теж проблеми. Взяла з нього слово, щоб нічого грандіозного на День закоханих не планував. Обіцяв врахувати мою думку. Можливо, я б скасувала нашу з ним зустріч, посилаючись на зайнятість, але він вже взяв з мене обіцянку.

Я і так збігла тоді з машини, коли він мене привіз додому, а він обізвав мене боягузкою. Можливо, це і виглядало по-дурному, але він сам налякав мене. Хоч він і запевняв потім, що невдало пожартував, обіцяючи зробити добре, але мені так не здалося. Та я й до сих пір впевнена, що то був зовсім не жарт.

А ще я хочу перед Дем’яном вибачитися. Мене тоді образила його реакція, недоречні ревнощі та з’ясовування деталей. Саме тому я не захотіла далі щось пояснювати та виправдовуватися. Але буде погано не сказати йому правду…

В ту ніч, напередодні нашого повернення, коли він спав, я багато думала. Після нашої розмови та наших поцілунків, просто сказати, що хочу залишитися з ним друзями, було б знущанням. Але й знущанням буде, якщо я буду брехати собі. Колись звичайна симпатія була для мене недостатньою підставою для стосунків, з тих пір нічого не змінилось. Звісно, мені дуже приємні його увага та турбота. З ним я відчуваю себе бажаною. Але задовільнити його бажання та щось запропонувати йому зараз я не можу й просто не готова. Годувати його примарною надією буде нечесно. Він має потреби та звик до активного життя… Я ж своє інтимне розпочинати по-дружбі не планую. Примушувати його чекати – цього я ніколи не стану робити, бо не маю відповіді скільки це триватиме. Я хочу кохати свого першого чоловіка… А моє серце поки що надто сильно реагує не на Дем’яна.

І про це мені знову нагадали.

Добре, що я вчора таки вирішила уточнити в Дем’яна, як він спланував наш завтрашній день. Мені потрібно було розуміти, як вбиратися та до чого готуватися. Він сказав, що планував вечерю в якомусь затишному місці з каміном та кінотеатр. Зійшлися на ковзанці та чебуреках. Я наполягала, що нам краще зустрітися прямо там, а він доводив, що мені буде незручно кататися з квітами наперевіс. Тому наполіг, що заїде за мною й ми поїдемо.