12 глава

Уляна

Ванна кімната - єдине місце, де можна усамітнитися хоч ненадовго, втамувати емоції та подумати. День був насиченим, а його продовження я відверто побоююся. Важко передбачити чим та як він закінчиться і як почнеться наступний.

Багато речей, які б я ніколи не зробила, останнім часом, наче самі по собі, трапляються та даються мені без жодних вагань, або з найменшими. Сумління спить, але прокидається нездоровий азарт, що іноді межує з дурістю. Більшість рішень в своєму житті, що стосувалися взаємин, приймала не поспіхом. З Дем’яном все геть інакше. Можливо, саме він заразив мене легковажністю та постійно провокує. З ним я зовсім не турбуюся про збереження обличчя та не боюся бути поганою. Все менше стримуюсь.

Дівчата мене ледь не розірвали. І дивно, що їм не вдалося достукатися ні до мого здорового глузду, ні до мого сумління. Вони доводили, що це вже зовсім не жарти, що такими речами не жартують, що я можу поранити почуття Дем’яна і щоб ні в якому разі не здумала ними грати. А я доводила, що Дем’ян все це розпочав перший, що має надто товсту шкіру та надто поверхнево ставиться до дівчат, що його хвилювала та хвилює тільки одна складова відносин. І, звісно, що нічого поганого я не роблю, а тільки відповідаю на його провокації. Подруги заперечували та казали, що його ставлення до мене серйозне та це видно навіть неозброєним оком всім, крім мене. Але вони не про все знають. А я про дещо й сама намагаюсь не думати. Не сказала їм про поцілунок, ні… про поцілунки, про наші розмови та домовленості. Але про те, що Дем’ян трохи обізнаний стосовно Гордія, розповіла. Як і про те, що я чесно сказала йому про свої почуття.

Мене намагалися напоумити, підключивши до нашої розмови Соню. Добре, що Поліна не змогла прийняти участі в цьому розширеному виїзному засіданні. На думку Соні, я повинна забути Гордія, як страшний сон, та спробувати нові стосунки. На відміну від подруг, вона більш спокійно сприйняла новину про одруження, теж розцінивши, як невдалий жарт та нашу чергову спробу щось довести одне одному. Вона не настільки приязно ставилася до Дем’яна, як ці двоє, не мала із ним дружніх багаторічних зв’язків та була більш неупереджена. Але й вона наполягала, що ми з ним давно перетнули межу, яка відокремлює дружбу від стосунків.

Знали б дівчата, як ми сьогодні ту межу загнали за небокрай…

Враховуючи це все, я вважала за краще триматися від Дем’яна трохи подалі, аби не спровокувати та не наробити помилок. А з іншого боку, мене аж підмивала цікавість, як він буде поводитися й чим все це закінчиться. Йти далі не була готова та не збиралась, але цілуватися з ним мені сподобалося, а обійматися вже звикла. Виходила якась дурня…

Навіть в моїй голові це не дуже вкладалося. Я відчайдушно потребувала часу, відстані та спокою. Але все це залишилося недосяжним та нездійсненним.

Мій демарш не вдався. Ніхто мене не підтримав, не став рятувати й всі тільки сміялися, коли хтось дуже нахабний закинув мене собі на плече, наче мішок картоплі, та потягнув у кімнату. Відбиватися та обзивати його виявилося марним, прийшлося затнутися й послухати, бо обіцяли скористатися вже перевіреним способом закрити мій рот. Домовитися вийшло швидко. Знайти всі свої речі в цій кімнаті дивно. Ще нещодавно я переодягалася в кімнаті наверху й вони були всі там. Хто й коли встиг їх перенести вже було неважливо. Всі в цьому будинку вже обрали сторону… Мені ж запропонували обрати сторону з якої я сьогодні спатиму, а сам великодушний пан вмостилися поруч. На пропозицію відвідати душ відповіли, що сьогодні вже тричі там побували.

- Можеш не шукати приводів. Спекатися мене сьогодні в тебе не вийде.

- Дякую, що залишаєш для мене надію зробити це не сьогодні.

- А хіба я не казав, що дарувати надію в мене виходить найкраще?

- Ага, а сором’язливість – найбільша твоя чеснота.

- Чого нема, тим не хизуюсь… Але рад, що ти в гарному гуморі. Чесно кажучи, трохи переживав за тебе, коли тебе утягнули нагору.

- Їм не вдалося розколоти мене. Я добре трималася. А ти?

- Я теж. Але ми знову згадували твої міцні зубки. Але особисто я згадував твої губки…

- Мені здається, чи ти обіцяв щось мені розповісти? – ми обоє розуміємо, що я поспішаю змінити тему.

- Так… Але мені дійсно хотілося цей момент відтягнути якнайдалі…

- І що так сильно тебе напружує? Ти чогось боїшся? – не звикла бачити його таким серйозним і сама вже не хочу цієї розмови, бо його напруга передається й мені.

- Та ні… просто тема для мене не надто приємна.

- Можливо, тоді не варто розповідати про це мені?

- Варто. Я хочу, аби між нами не було таємниць. Мені б теж хотілося, щоб ти мені могла довіряти… А ще я хочу довіряти тобі.

- Не впевнена, що хочу це почути… Вибач, але… - в цей раз завершити мені не дають.

- Пам’ятаєш нашу розмову, коли я тобі сказав, що ніколи не мав стосунків?

- А ти все-таки їх мав?

- Можливо, ти погано запам’ятала, але тоді я сказав, що ніколи не мав серйозних стосунків… Була їх погана імітація. Погана від самого початку й до того, чим це все закінчилося… - не перебиваю, нічого не кажу і бачу, що Дем’ян мені за це вдячний. Всідаюся зручно та даю зрозуміти, що терпляче чекаю на продовження. Сподіваюсь, що мені таки вдається приховати хвилювання. – Мій день народження на початку липня. Своє вісімнадцятиріччя я відмічав в колі близьких та рідних, батьки організували нам з Миром подорож по Європі й додому ми повернулися практично через місяць. Саме тоді ми з друзями й організували вечірку на честь мого повноліття. Для святкування зняли великий будинок на вихідні на одній з баз за містом, затарилися всім необхідним, хлопці запросили дівчат… Ми тоді почувалися дорослими та відривалися на повну, втілюючи свої фантазії. На ранок ми прокинулися з Миром в одному ліжку з дівчиною. Голова тріщала, ні я, ні він не пам’ятали чи щось було в нас із нею та й що взагалі було теж. Дівчина була оголена та стверджувала, що це був її перший раз і саме я став її першим хлопцем. І саме я настояв на тому, що зі своїм кращим другом я завжди ділюсь всім… Звісно, ми не були збоченцями, святими себе теж ніколи не вважали, але й покидьками, що до чогось примушують дівчат, ніхто б нас не назвав. Дівчина запевняла, що вона погодилася тільки через те, що я їй дуже сподобався й вона розраховувала на тривалі стосунки. Дівчину звали Ліка. Вона плакала та заламувала руки на всі наші спроби дізнатися якісь подробиці. До цього ніхто з нашої компанії був не знайомий із нею. Вона і дві її подружки приїхали разом зі знайомою, яку запросив один з наших друзів. Та дівчина не була ані сором’язливою, ані недосвідченою, як і всі інші дівчата, присутні на святі. Ліка ж давила на сумління, жалість та почуття провини. Ми з нею почали типу зустрічатися… Через кілька тижнів у мою відсутність вона познайомилася з моїми батьками, коли прийшла до них та назвалася моєю дівчиною. Коли я став пояснювати про недоречність цього вчинку, почала тонко погрожувати, натякаючи, що цінує репутацію нашої родини, мою повагу до батьків і те, що ті мене вважають порядною людиною. Ще через тиждень вона повідомила, що вагітна й вимагала одружитися. Інакше обіцяла піти до мого батька й у всіх подробицях розказати про наш перший раз, про Мира й про те, що саме я її до цього примусив. В мене зірвало дах і я їй сказав, що ні вона, ні я не готові бути ані батьками, ані одружуватися. Вона влаштувала істерику, а я нарешті сам пішов до батька й все йому розповів. Батько запропонував проконсультуватися з юристом та ми звернулися до його доброго знайомого. Через пару днів я запропонував Ліці прийти до них додому, аби батьки між собою познайомилися, але попередив, що весілля ніякого не буде і розповів про поради юриста, і про процедуру встановлення батьківства теж. Вона знову плакала, а через годину запропонувала зустрітися. На зустрічі розповіла, що через моє ставлення та недовіру була примушена зробити аборт, але мені не сказала, бо вважає, що я все одно повинен нести відповідальність. Знову плакала… І я знову почувався покидьком. На той час я вже повернувся до навчання та поїхав з міста. Після нашої розмови із нею в нас нічого не було, ми продовжували спілкуватися телефоном, для всіх вона так і залишалася моєю дівчиною. В черговий раз додому я приїхав майже через чотири місяці. Ми зустрілися, але нашій із нею зустрічі передували цікаві фотографії та інформація. Все це я отримав завдяки сину знайомого татового юриста, адвокату-початківцю. А ще додалися розповіді друзів та одної з її подружок. При зустрічі Ліка казала, як скучила та як сумувала… А я прямо запитав, чи правда те, про що я дізнався. Вона знову плакала та розповідала, що її зґвалтували й вона знову була вимушена зробити аборт. В мене була інша інформація. Дівчинка полюбляла багатолюдні розваги та із задоволенням приймала в них участь протягом доволі тривалого часу. А я був не її першим хлопцем, а черговим лохом, якого вона намагалася розвести таким чином. До нашої із нею бесіди приєднався ще один такий самий хлопець, остання жертва. Після цього випадку ми з Миром переглянули деякі свої погляди, ввели правила та стали товаришувати із молодим юристом та здоровим глуздом. А весь наш активний парубочий відпочинок перенесли у відпочинковий комплекс, що належить брату одного з наших друзів. Якось так…