11 глава

Дем’ян

Боягузка! Так і знав, що захоче сьогодні дременути від мене та десь сховатися. Оце вже ні! Такого я їй точно не подарую. Тільки не після сьогоднішнього.

Ледь зміг дочекатися, коли нарешті настане час та всі наїдяться, нагуляються, наспілкуються, вгамують цікавість та емоції, втомляться та позбираються спати. Я став із нетерпінням чекати моментів, коли можу безроздільно володіти її увагою та… так і тягне… її тілом. Але і цього мені вже теж недостатньо. Хочу її всю. Собі.

Спочатку наша суперечка, що призвела до вибору дати весілля та усвідомлення, що саме ми обговорюємо. Спонтанно та необдумано, але я про це не шкодую. Але все ще не вірю, що ми дійдемо до реалізації… Поки віз принцесу до колодязю, все думав чого боюсь більше, що це таки здійсниться чи не відбудеться. Прийшов до думки, що другого боюсь більше. Але перше поки що слабо собі уявляю. Я і наші стосунки поки що теж уявляю смутно, бо це для мене вперше. І те, що відбувається між нами теж… В моєму житті такого точно ще ніколи не було.

Навіть поцілунки… Не дуже любив цілуватися. Якщо забути про перші спроби та набуття досвіду, які були ще в підлітковому віці…  Це було звичайною прелюдією до… але й вона частіше була зовсім не потрібна. Та й обмінюватися слиною в більшості випадків зовсім не тягнуло. І в більшості випадків я таки цього уникав. А тут, наче дах зірвало. Вже давно хотів спробувати її губи на смак. Ледь стримався, коли вона мене дражнила своїм нахабним носиком. А біля колодязю вже не зміг.

В цьому місці для мене поєдналися спогади, відчуття, почуття та реальність. Саме тут мене вперше, здається, накрило. І саме тут не зміг більше чекати. Спочатку думав… Та кого я обманюю?! Думати тоді я міг дуже погано.

Відчував. Тягнуло. Спробував… І ВОНА ВІДПОВІЛА! Надто солодко та надто гаряче! Стільки всього в одному моменті я не відчував ніколи! Її губи та їх смак. Кайф від володіння. Тяжіння, ейфорію, екстаз, збудження, ревнощі. Так, і їх також. Бо відповідала вправно. Зупинився, зазирнув їй в очі… Здурів та пропав остаточно! Вона дивилася п’янко та була надто жаданою. Хотілося її просто зжерти, але смакуючи кожен шматочок. Це не обмін слиною. Це ідеальний код, написаний з першої спроби. Космос. Мій стогін та її збентеження. Червоні щічки, що зашарілися та заціловані мною губи. І шалене та концентроване відчуття щастя!

Намагається вередувати, для годиться або за звичкою. Скоріше, щоб приховати розгубленість та зніяковіння. Вона мені вірить. Я це знаю та бачу, і нарешті чую.

Кричу від надлишку емоцій, кружляю її та бачу в очах навпроти відлуння своїх бажань. І це дає надію та надихає. Хочеться затаврувати, запам’ятати та залишити згадку про цю мить. Нас вдвох і цей вогник в її очах. Робимо серію знімків. На всіх ми разом. А потім вона фотографує мене, а я її.

Шкода, що зимно та час вже повертатися. Нас чекають. На зворотному шляху я розповідаю, як та якою вперше побачив свою сирену. Вона ділиться своїми враженнями від нашого знайомства. Це реально смішно, тому багато сміємося. Це дозволяє, не приховуючи, викладати правду одне про одного. Здається, ми обоє були вражені одне одним.

В машині вона сама сідає мені на коліна та горнеться до мене. Із задоволенням віддаю їй тепло, бо дарує своє.  Змерзла вередуха з холодною дупцею.

А потім посміхаюсь, коли бачу її сяючі очі та захоплені вигуки. Так, ми всі під враженням від такого видовищного весілля. Весілля Давида, яке я ледь пережив, ні в яке порівняння не йде із цим. Я тодішній і в цьому моменті, це дві різні людини, наче мій власний ДНК зазнав суттєвих змін. Навіть Миро, зі своїми постійними жартами, зараз захоплено спостерігає за всім, що відбувається та залишив мене в спокої. Але поки ми готуємо глінтвейн та чекаємо дівчат, його запал повертається.

- Сяєш так, хоч сонцезахисні окуляри вдягай, аж очі ріже.

- Я теж можу врізати… Краще не заздри та мовчки ріж апельсини.

- Судячи зі всього, що ми можемо бачити, когось підвищили в статусі… І як, всі життєво важливі органи цілі? – не заспокоюється.

- Та не чіпай ти його. Цілий він. Навіть Улька його куртку не прокусить.

- Малий, ти страх втратив? – і Тарас туди ж… твою… - Чи з брата-бовдура приклад вирішив брати?

- Та було б що з вас брати… - затинається, бо отримує апельсином по голові, Миро кидає мітко, а від мене йому прилітає запотиличник.

- Гуртом молодших бити? – Тарас відбивається від нас палкою ковбаси, яку витягнув з холодильника. – Старигани!

Дівчата повертаються й ми припиняємо дуркувати.

І добре ж сиділи. Тамували голод та цікавість, бо у всіх з’явилися питання після побаченого на весіллі, шукали інформацію в Інтернеті та обговорювали. І все було спокійно, поки Мар’яна не почула, що я принцесі запропонував звернутися до весільного організатора. Цей Шерлок на мінімалках завжди полюбляла гріти вуха та лізти до нас із хлопцями зі своєю невгамовною цікавістю. А зараз робила це з особливим розмахом та завзяттям. І в цей раз хлопці її підтримали. Наче знущалися. Всім кортіло дізнатися, що  відбувається. Дивився на принцесу та розумів, що саме мені надана честь надавати всім відповіді та пояснювати. І, користуючись наданим мовчазним дозволом, відірвався по повній. Сказав, що ми вирішили одружитися й Уляна обрала 24 квітня. Ефект був приголомшливий. Мар’яна впала. В прямому сенсі, приголомшена всілася на підлогу. Миро присвиснув. Тарас закрив обличчя руками та зареготав. А Лора підскочила на ноги та поволокла Улю на другий поверх. Туди ж слідом побігла Мар’яна.

- Піп…! Оце швидкість! – Миро розтріпав своє і так стирчаче волосся. – Може пошукати таки протиотруту чи звернутися до Єгорівни? Ліки якісь або трави, примочки? Ти очманів, друже?!

- Вона його таки покусала… Ні, я все розумію… Але, щоб аж так!

- Це полуниця так подіяла? Ви з гори неслись та в дерево врізалися? Чи конкретно відморозилися? – Миро ходив по кімнаті та активно жестикулював.