9 глава

Дем’ян

Вона розчарована, ображена, зраджена, в чомусь зневірилась та боїться знову бути обманутою. Розумію її. Не хочу надто давити, але й бути осторонь теж не збираюсь. Розумію також, що потрібен час, аби розставив все по місцях, щоб у поспіху не наробити дурниць, але зволікати не маю сил. Зберегти витримку, баланс, нервову систему та не з’їхати з глузду в таких умовах - ще та задача.

Радує, що хоч в одному нарешті вдалося розібратися. Хоча з радує, я погарячкував. Ще досі не відійшов… вражений. ШОКОВАНИЙ. Так буде точніше. Хто б міг подумати, що три роки стосунків і… я перший, з ким вона спить, кусає за вухо та хто їй говорить відверто про свої бажання! І я впевнений, що це ще далеко не все… Поступово зі всім розберемося. Не дивлячись на її слова про недовіру, вона мені довіряє. Інакше б не ділилася, не розповідала, не спала спокійно в моїх обіймах і не доводила… до межі.

Я теж красень! Хотів спровокувати, підштовхнути та довести принцесу до відповідної думки та стану. А був так доведений сам, що ледь не осоромився. Хто ж знав, що вона незаймана. І що в мене на неї така реакція. Та я був настільки впевнений в собі… Мені завжди здавалося, що дівчата тільки й чекають на ті стосунки й непритомніють від щастя, коли їм пропонують зустрічатися. Принцеса не тільки не зомліла, а ще й відбивалася від мене так, наче від якоїсь халепи. До чого я дійшов?! Оце мене впаяло…

Зустрічатися вона зі мною не готова, а спати залюбки.

Миро мене сьогодні зранку вирішив привітати. Запитав в якому статусі я сьогодні прокинувся. Гуся-обіймуся… Без образливих слів відповісти не вийшло. Запропонував мені скористатися заспокійливим та… придбати рукавички. Придурок. Але його порада з полуницею спрацювала! Та й ми в теплицях обладнання перевірили. Потім ще сніг трохи покидали – теж допомогло впорядкувати думки та відволіктися.

Відволіктися вийшло ненадовго. Ох… як вона ту полуничку в ротик вкладала! Сам би з’їв… Душ був вчасним та доречним. І сніданок мені приготувала. Приємно. І тримати її на колінах теж було приємно. Дуже.

А потім сама ж й охолодила. «Кохаю іншого та не хочу тобі брехати…» А собі хоче.

Вона мене дражнить, бісить та нервує. І, головне, все це в неї виходить легко та природньо. Їй вдається мене заводити з півоберта та без жодних зусиль.

Аби не сказати їй про її «кохання» нічого зайвого даю слушну пораду та йду за тюбом. Навмисно беру нам один на двох, бо маю ідею. Якщо вже виводить, нехай сама й заспокоює.

Виходжу з палатки з тюбом, дістаю з кишені рукавички та віддаю їй.

- Для чого? – дивується.

- Вдягай, твої надто тонкі й швидко намокнуть, - щось бухтить собі під ніс, але вдягає та йде за мною. Без сперечань сідає зі мною й ми з’їжджаємо. Верещить, коли підстрибуємо на буграх, якими всіяний схил, міцніше втискається в мене, а я притискаю. Зараз її не бентежить, як вона сидить та як я її обіймаю. А мої пошарпані нею нерви аплодують мені стоячи. І не тільки нерви…

Наступного разу ми дівчат запускаємо самих, попередньо кожен тюб розкрутивши. Вони голосно вищать та сміються. На схил вони підіймаються розчервонілі та трохи захекані. З’їжджаємо ще кілька раз. Я попередив Мира, що ми з Улею покинемо їх ненадовго, або як вийде.

А ще попросив його попередити хлопців на прокаті, що тюб трохи прогуляється.

Перед тим, як знову з’їхати, веду її до іншого спуску. Знову з’їжджаємо разом. Невеликий трамплін робить цей спуск більш екстремальним. Нас доволі сильно підкидує і це класно. Принцеса так верещить, що в мене дзвенить у вухах. Спустившись, ми не поспішаємо вставати. Так і сидимо, я її обіймаю й ми сміємось. Зараз вона так схожа на себе колишню.

Вночі, коли вона розповідала про їх стосунки, я зрозумів наскільки її випатрала його зрада. Як вона не намагалася, аби голос звучав рівно, він тремтів. Пару раз здавалося, що вона не стримається та заплаче. Їй до сих пір боляче. І вона ЩЕ не відпустила. А я ВЖЕ не зможу її відпустити. Як ми із цим розбиратимемось, ще точно не знаю. Розбиратимусь по ходу. Для мене це дивно та незвично. Я ніколи не відрізнявся терпінням з дівчатами. Терпіння взагалі не одна з моїх чеснот. Чи вистачить мені його та як надовго, цього я теж ще не знаю. Суцільний квест. Але я його проходитиму не тільки добровільно, а ще й  з ентузіазмом та завзяттям. А одна принцеса-сюрпризеса точно не дасть мені нудьгувати.

Прямо, як зараз… Весь сюрприз зіпсувала. От як із нею можна щось планувати? Все йде... Експромт – наше все. Хотів відвезти її балкою до колодязю. Кажу їй, щоб сідала, бо хочу її покатати. Так вона поки про все не розпитала, сідати не погоджувалася. А потім ще питає, чи не запізнимося ми на весілля. Я й відповів, що на своє вона точно встигне. Так ця бодлива коза вирішила познущатися. Сказала, що я про це точно ніколи не дізнаюся, бо вона мене на нього ніколи не запросить! Я ж кажу, що з терпінням в мене й так проблеми, а вона за добу моїх нервових тигрів в їх зруйнованих нею клітках й так за що вже тільки не смикала.

- Вважаєш, що на власне весілля мені потрібно буде запрошення? А щоб ти на нього з’явилася вчасно, я і сам подбаю…

- Який швидкий еволюційний шлях… Дуже оригінально… - складає руки на грудях, губи в глузливу посмішку, а брови та підборіддя підкидає з викликом. – Ти вже й одружитися готовий, щоб перевірити мою… пунктуальність? А це щойно була пропозиція?

- А ти готова погодитися?