7 глава

Дем’ян

- Це вже стає поганою звичкою. Тобі так не здається?

- Не здається. Паління – це погана звичка, а спати разом – гарна, прекрасна, чудова звичка! А може стати ще кращою… – ми лежимо на ліжку обличчям одне до одного. Принцеса, максимально відсунувшись від мене та спираючись на лікоть. А я, підклавши лікоть собі під голову. Розкладати диван у вітальні ми не стали, а спати на складеному не зручно, бо він закороткий та вузький. Але мені здається, що відстань між нами зараз завелика.

- Ти знову починаєш? Ми ж домовилися!

- Найперше, про що ми домовилися, бути чесними одне з одним та навчитися довіряти. Сама кажеш, що ти мені не віриш. А я, між іншим, завжди з тобою чесний. Хоча іноді це шкодить мені самому, бо ти чомусь робиш неправильні висновки…

- І коли це я їх зробила?

- Коли сказала, що боїшся спати зі мною поруч, бо я надто сильно на тебе реагую та відверто цю реакцію демонструю.

- А я не права?

- Так.  Я не збираюся приховувати від тебе чого хочу та наскільки сильно. Збираюся і надалі це тобі озвучувати та демонструвати. Але я ніколи нічого не робитиму без твоєї згоди і хочу довести тобі, що я вмію тримати себе в руках. Хоча мені дійсно поруч з тобою дуже важко це робити. Здається, мені світить стати затятим працеголиком…

- А я хочу тобі нагадати, що ми домовилися тільки про те, що будемо розповідати одне одному про все, що цікавить іншого та про що самі хочемо розповісти. Але я не вимагатиму від тебе обітниці вірності, бо ми не разом. Якщо ми дійдемо…

- Коли ми дійдемо! - мені зовсім не подобається хід її думок.

- Що?

- Корегую хід твоїх думок. Не «якщо ми дійдемо», а «коли ми дійдемо», бо я впевнений, що це станеться… Продовжуй, я уважно тебе слухаю. Тільки почни речення правильно.

- Коли ми дійдемо…

- А коли ми до цього дійдемо? Що думаєш з цього приводу? Як довго мені доведеться чекати? – підводжуся, спираючись на лікоть, та підсуваюсь до неї ближче.

- Ти нестерпний! Знаєш про це?! – штовхає мене в груди та я падаю назад на подушку. Встигаю схопити її руку. Не віддаю, тримаю, хоч принцеса кілька раз й намагається її висмикнути. Припиняє спроби та здається. Вкладаю голову на наші з’єднані долоні, а вона вимушена підсунутися ближче.

- Не знаю, ти нічого про це не казала. Але мене тішить, що ти думаєш про мене. Так що ти там думаєш про наше найближче майбутнє?

- Думаю, що ти помреш від спермотоксикозу, якщо будеш чекати на мене… - в мої плани це точно не входить.

- Кажу ж, мені приємно, що ти не тільки думаєш про мене, а ще й так переживаєш за моє чоловіче здоров’я. Ми обов’язково щось вигадаємо… В тебе, до речі, як із фантазією? В мене вона, як і уява, поруч з тобою працює на максималках… Хочеш перевіримо?

- Я б краще перевірила твоє твердження про вміння тримати себе в руках, - вона таки висмикує свою руку.

- Та, залюбки! Я готовий! Та весь в твоїх ручках… – впевнений, нічого робити вона не збиралась Це було сказано, як завжди, з любові поперекидатися зі мною шпильками та посперечатися. А я вже знаю, наскільки вона любить сперечатися та щось доводити. Цим і користуюсь.

- Я не… Слухай…

- Вже передумала перевіряти?! Нумо, здивуй мене!

- Ну, дивись… Ти сам напросився! – тицяє в мене пальцем.

- Та я навіть готовий посперечатися, що для мене це буде нескладно. Тож можеш не погрожувати.

- Ось і подивимося… Руками ти мене не торкатимешся. Я, до речі, тебе теж.

- Ого! Ти збуджуватимеш мою фантазію? Віртуальний секс?

- Просто почну тебе дивувати. Впевнена, що ти спокійно не зможеш й до десяти дорахувати.

Шкода, що в кімнаті темно. Коли всі розійшлися по кімнатах, ми погасили зовнішню ілюмінацію. А я б зараз дуже хотів бачити її краще.

- Мені здається, хтось в нас занадто самовпевнена.

- Побачимо… А зараз лягай на спину… Підклади руки під голову. Хочу бути впевнена, що ти ними не скористаєшся…. - вона підсувається ще ближче та все це промовляє сильно стишивши голос, останню фразу промовляє вже майже пошепки. Повільно схиляється до мого обличчя. А я дивлюся на неї та боюсь пропустити найменший рух. – Заплющ очі… та подумай про мене… - в мене вже почав збиватися подих, а уява почала підкидати… -  Починай рахувати.

- Один… - не думав, що це буде так складно. Її волосся торкнулося моєї щоки, а теплий подих торкнувся моєї скроні.

- Ти… будеш… першим… - прошепотіла вона, ледь торкаючись губами мого вуха, а мені здалося, що мене підкинуло. Мій мозок не справлявся зі всією гамою почуттів, відчуттів та інформації, він вубухав разом із серцем, яке зупинялося та заходилося в шаленому ритмі. – Рахуй.

- Д-ва... – важко видав я. Першим… Що значить першим?... В якому сенсі?

Вона зачепила губами мочку мого вуха та легенько провела кінчиком язика по ній, розганяючи кров та запускаючи сироти моїм тілом, кожен волосок на якому встав дибки.

- Тррии… - я зараз помру…

Прикусила зубами і знову торкнулася губами.

- Чорт! – ти-ри… - гарчав я, ледь стримуючись, аби не схопити її та не підім’яти під себе.

Наче почувши мої думки, вона змінювала покусування на торкання губами та язиком.  Робила це надто повільно. А я божеволів від бажання!

- Все! Стоп!!! – розплющив очі та обома руками схопив її за плечі, відстороняючи від себе. Мене колотило від збудження, дихання збивалося. Я потягнувся до її губ, але її долоня торкнулася моїх, а вона заперечно похитала головою. Твою ж!  Я ж обіцяв…

Зірвався з ліжка та вилетів зі спальні. Врятувало, що двері в санвузол знаходилися поруч. Розрядка була такою, що аж заклало вуха, а холодний душ ледь заспокоїв тіло, яке горіло.

Вона не принцеса, вона просто відьма! За сьогодні це вже другий крижаний душ. Перший був після її слів про близькість. І ми домовилися спокійно на цю тему поговорити. Ми поговорили. Ні, ми домовилися про деякі правила. Про близькість ми так і не поговорили. Згадую… Перший? Що вона мала на увазі?