6 глава

Уляна

І я реагую бурхливо…

Це тільки реакція тіла.

Немає порухів серця.

Не завмирає. Б’ється.

Спокійно. Розмірено. Рівно.

На жаль. Але я не вільна.

Так хотіла повернутися в мить до цього… Коли ми з Дем’яном просто прибирали після вечері та ділилися враженнями щодо дня, який минав. Або переміститися на кілька годин назад, коли ми міряли глибину заметів та сміялися, борсаючись у снігу. Чи хоча б у мить, коли ми сиділи у вітальні та відбивалися разом від друзів, що закидали нас жартами та кпинами.

Але не хочу перебувати в моменті, коли Дем’ян вже озвучив, а я почула. Мені здавалося, що ми вже пройшли той етап, коли він сказав, що хоче мене, а я відповіла… те, що відповіла. Після цієї розмови в клубі, за відчуттям, пройшла ціла вічність. Низка подій, що пронеслись та все змінили, відтіснили та надійно приховали під своїм вантажем ту розмову та емоції. А що робити зараз зі всім, що пролунало та було вже озвучено нами? Це все змінювало та ускладнювало.

Чи вірила я Дем’яну?

В те, що мене хоче – не повірити було складно. Підтвердження його щирості та намірів відчутно впиралося мені в живіт, а мої невдалі потуги відсторонитися призводили до зворотного та збільшували тиск доказів. Вони були переконливими та проігнорувати їх було важко.

Але повірити, що він хоче більшого, я була не готова. Не сприймаю це серйозно. Приблизно місяць тому Дем’ян переконував мене, що він не вірить ані в стосунки, ані в почуття. Більше того, стверджував, що вони йому не потрібні. За його ж твердженням, жодних стосунків він ніколи не мав. Якщо припустити, що він в такий спосіб хоче отримати бажане, то цілком логічно, що міг обрати варіант, який буде для мене прийнятний. Не виключаю можливості, що весь запал згасне, як тільки його «хочу» перейде до розряду «вже було». Тоді його теорія знову посяде почесне місце, а здобутий досвід та черговий трофей залишаться в кутку зі спогадами або на стіні досягнень.

Мені це точно ні до чого. Не планую отримати багатий досвід, збираючи його деінде.

Хочу отримати його з коханим. До сих пір впевнена, що саме з коханим цей процес буде для мене бажаним та красивим. Це бажання «красиво» одного разу вже врятувало мене від помилки. Хоча… Зараз, коли я вже отримала свій протвережуючий душ від зради Гордія, впевнена, що і він сам гальмував цей процес. Він теж не поспішав переходити на наступний рівень в наших стосунках. І, можливо, причина не тільки в моїх переконаннях, а в неготовності Гордія брати на себе відповідальність або він взагалі не планував розвивати наші відносини. Здається, я остаточно заплуталася.

Але я ніколи не повірю, що для Дем’яна проблема знайти дівчину, яка матиме такі самі погляди, як у нього. Але тільки не жабу-одноденку. З такими він тільки розмінюється. Та чому мене це повинно турбувати? Я намагаюся бути з ним чесною. Він дуже непоганий хлопець, поки не починає… Можливо, варто йому пояснити деякі речі, аби він припинив даремно витрачати час, розкидатися своєю харизмою та тиснути своїм… авторитетом.  І нарешті відійшов від мене подалі. Хоча б на пару кроків.

- Розумієш, принцесо… вся проблема в тому, що ХТОСЬ мене вже не влаштовує. І це дійсно проблема. Мені потрібен не хтось, а саме ти. ТИ, не хтось! Тому й пропоную спробувати тобі, а не комусь. І що стосується дружби… Я завжди тобі казав, що дружити ми не будемо. І, наскільки я пам’ятаю, ти сама говорила, що не збираєшся бути моєю подругою, бо не хочеш втрапити. Тож цей варіант ми навіть не розглядаємо. Пропонуй щось інше…

І запам’ятав же, хоча це було так давно! А ще він так дивиться на мене, наче готовий проковтнути. Для мене все це занадто! До такого я зараз точно не готова…

- Ну, тоді я пропоную залишити все, як є. Що зараз заважає нам дізнаватися одне одного краще?

- Нам заважає, що ти не хочеш рухатися далі. Залишити все, як є – це топтатися на місці. А це мене не влаштовує. Дізнаватися одне одного краще? Я згоден. То з чого саме почнемо? - Він пре, як танк! - Як довго ти ще збираєшся думати?

- Пропоную, для початку,  прямо зараз збільшити між нами дистанцію. А комусь заспокоїтися та пояснити своєму другому я, що з ним знайомитися найближчим часом Я не планую.

- А коли плануєш? – він муркоче мені на вухо, наче кіт, та треться носом об мою шию. І я знову здригаюся й вся вкриваюся сиротами. Здається, шия – це моє вразливе місце. Ще більше приводів збільшити відстань.

- Прямо зараз я планую, що ти відпустиш мене. А потім ми сядемо й про все поговоримо.

- Давай уточнімо. Якщо відпущю прямо зараз, то й поговоримо прямо зараз, так?

- Так, - хтось не дуже поспішає й важко дихає.

- Добре. Тільки прояснімо ще один момент… Що мені сказати своєму… другому Я? Чи ти сама скажеш? – та він знущається!? Він знову треться об мою шию! І якщо до цього я тримала свої руки позаду, вчепившись в край стільниці, аби не торкатися ними цього нахабу, то після чергових його дій я їх висмикнула з такою швидкістю, що сама не очікувала. Не очікував і він, що я його відштовхну. Але порадіти я не встигла. В цього гада таки гарна реакція! Користуючись тим, що з’явився доступ до… Додумати я не встигла, бо вже сиділа на стільниці, а він стояв між моїх ніг.  Але моя реакція мене теж не підвела і я уперлася руками йому в груди.

- Стоп! – він сяяв так, наче ілюмінація на нашому будинку. – Дем’яне! Стій! Замри!

- Що? Ти ж сама збиралася сісти…

- Я збиралася сісти поруч з тобою!

- Я і так поруч…

- Я зараз не жартую…

- І я… Ти сидиш, як хотіла. Я стою, як хотів. Відстань збільшилася. Що не так? Ми можемо продовжити на чому зупинились.

- Ми зараз зупинимося. І я тобі відповім. А ти уважно послухаєш.