3 глава

Дем’ян

Хочу знати про неї все. Але для цього потрібно бути самому чесним та все розповісти. Як вона сприйме? І чи сприйме? Захоче після цього взагалі спілкуватися? Припустимо, про щось можна промовчати… Але не впевнений, що зі старту варто починати з напівправди або брехні.

В мене був час все обдумати та прийняти те, від чого довго намагався відмахнутися, ігнорував та не наважувався визнавати. Втомився боротися з собою.

Ніколи не міг подумати, що дівчина, на якій мене замкне, буде такою. Та я ніколи й не думав про це. Але поруч завжди були інші. В голову уперто лізе «жаби». Жесть… Навіть в це їй вдалося влізти та все переписати. Вона мене просто хакнула.

І я тільки починаю усвідомлювати, що моє життя може змінитися. Той звичайний спосіб життя, який я вів останні… все своє доросле життя, зміниться. Яким чином та наскільки швидко, цього я ще до кінця не уявляю.

Чи готовий я це зробити? Теж ще не маю чіткої відповіді. Що мені потрібно буде зробити для того, аби… будувати стосунки? Капець! Мені все ще важко не тільки це уявляти, але й просто складати в голові такі конструкції.

Одне знаю напевно, я не хочу, аби вона ці стосунки будувала не зі мною. Я не хочу бачити поруч із нею цього…

Можливо, Миро має рацію і я закохався. Я дійсно ніколи ще ні до кого нічого подібного не відчував. Де гарантія, що це протримається довго та не минеться? Чи можу я бути певен, що не охолону швидко?

Враження, що питання, які мене гризуть, з’являються швидше, ніж я знаходжу на них відповіді. Саме тому я ще раз впевнився, що правильно зробив, коли поїхав.

Мене не було в місті шість днів.

За цей час я стільки всього встиг зробити. Моя працездатність збільшилася в рази, а настрій змінювався від піднесеного до сумнівів та тихої паніки.

Працював, катався на лижах, ходив в кнайпу, сидів в чані і не зміг відмовити собі познайомитися з дівчиною, яка була налаштована провести гарно час. А замість цього я провів її тільки до підйомника. Почувався злодюжкою, що робить щось протизаконне. Розізлився на себе, на принцесу з її «жабами». Злило, що зірвався та поїхав, що закохався та почуваюся бовдуром. Знову працював, як заведений. А потім лежав та гортав фото в телефоні… Скучив за нею. Хочеться почути її голос.

Але стримую себе, бо починати потрібно не з розмови по телефону. Хочу, щоб вона сприйняла все серйозно, а не звичними жартами. Чекаю нашої зустрічі.

І наче відповідь на моє бажання, наче відчула, у повідомленні запитує як мої справи. Написати, що скучив? Віджартується. Обмежитися формальним «нормально»? Зовсім не варіант. І хочеться почути її голос. Вирішую набрати ввечері, як робив це до свого від’їзду.

Почувши її голос, ледь не поплив. Нагадую собі, що потрібно бути стриманим. Розпитую про її справи. Вона швидко прощається.

Знаю про все, що відбувалося з нею в мою відсутність. Мар’яна не полінувалася та приїхала до нас із Миром на наступний день, після мого повернення. Під піцу, між іншим, сиділа й ділилася роздумами стосовно своєї подруги. Із радістю підтримала пропозицію на наступні вихідні поїхати на базу та навідати бабусю. Сама запропонувала запросити Улю. Враження, що перенісся в інший вимір і все ще не можу до цього звикнути та змиритися.

Знову телефоную в середу ввечері. Хочу дізнатися про її плани на вихідні. Хочу почути в голосі радість та зацікавленість, а чую розгубленість та невизначеність. А чого я очікував після візиту того… Згадую та знову психую. Аби не наговорити зайвого, припиняю розмову.

Невдовзі Миро каже, що дівчата домовилися і нам потрібно буде заїхати за ними в п’ятницю вранці. З ними їхати вона погодилась, а зі мною обговорити це питання бажання не виявила.

Можливо, я перебільшую й Мир правий, коли каже, що я надто психований останнім часом. Заспокоюю себе роботою, поновлюю ранкові пробіжки та купую нам з ним абонементи в басейн.

У Мира здача проекту, він зараз весь в ньому. Свій я здав ще до від’їзду. І зараз в мене є час перед новим і багато часу на наш спільний проект. Чим і займаюсь. Наш перший договір підпишемо в середині наступного тижня. Зараз його продивляється юрист замовника. Із заморозкою теж все поволі просувається. Свідоцтво про реєстрацію торгової марки вже отримали, ведуть активні пошуки агропідприємств та фермерських господарств, з якими можна буде співпрацювати, та перемовини з торговими мережами й потенційними продавцями.

Роботи багато, з нею жодних проблем. Вона віднімає багато часу та сил, але все це врешті приносить результат. Якого результату чекати від нашої зустрічі, я прогнозувати не можу. Я чекаю її з нетерпінням та побоюванням. Нервую та злюсь на себе за це.

Коли бачу її біля під’їзду, розумію наскільки скучив. А ще в пам’яті спливає, як назвала мене його ім’ям. Так, я ображений. Але їй мені дорікнути нічим. Вона зробила це несвідомо. Більше того, вона про це навіть не здогадується… Запитує що з моїм настроєм. Не розповідати ж їй що… Потрібно викинути все з голови, але не думати про це не виходить. Сподіваюсь, що мені вдасться вгамувати себе, інакше емоції візьмуть верх й нормально поговорити нам не вдасться.

Сама підходить до мене. Коли вона так близько, важко тримати себе в руках. Вдивляюсь в обличчя. В її очах знову з’явився блиск. Щоки на морозі почервоніли. З вуст йде пара. Хочеться вкрити ті щічки долонями та торкнутися губами губ. І дати їй по дупі…

- Пішли вже, дотепниця…

Ми приєднуємося до всіх. Хлопці вже забрали речі. Йдемо по розчищеній доріжці до нашого будинку.

Спостерігаю, як принцеса захоплено роздивляється навкруги. Взимку все виглядає інакше та й з часу її перебування тут, база зазнала деяких змін. Будинки, в яких вони тоді жили, відремонтовані всередині й ззовні вже виглядають інакше. З’явилися дві нові великі альтанки, в яких можна розміститися великою компанією. Також восени висадили хвойні дерева вздовж дороги, що веде до корчми. Коли стемніє, вся ця локація зміниться. Вже чекаю на реакцію. Зазвичай всі гості бази в захваті.