1 глава

Комусь в його житті

Не вистачає драми.

Хтось любить ризик,

Шал, адреналін.

Хтось залишає

На душі та тілі шрами.

Хтось все руйнує

Й залишає тільки пил.

Дем’ян

Ранок ще тільки займався. А вокзал жив своїм бурхливим життям. Хтось повертався. Хтось їхав. Когось зустрічали, проводжали.

А що робив тут я? Чекав на Мира та мав намір розібратися в собі. Мене вводили в паніку почуття, яких я не повинен був мати. Вони плутали плани та думки. Я не розумів своїх поривів і не міг дати назву всьому, що відбувалося в моєму житті останнім часом. Мене розривало від протиріч. Я не міг проаналізувати свої вчинки, бо в них не було жодної логіки. Але вона одразу з’являлася, якщо припустити, що…  Саме цього я не міг припустити. Просто не міг!

Я зателефонував Миру, як тільки прийняв рішення та тихо зачинив квартиру, в якій мирно спала причина мого безсоння. Мені потрібно було взяти квиток та віддати ключи від автівки та її квартири. І, головне, опинитися як можна далі від цього міста та від неї. Розірвати цей зв’язок. Повернути мізки та наше спілкування в правильне русло. Здавалося, що мені повинно було полегшати, як тільки я опинюсь на старті здійснення цього навіяного здоровим глуздом рішення. Але цього не відбувалося.

Розумів, що знову підставляю Мира, хоч і набрав із собою стільки роботи, що вистачило б і на нас двох. Кидаю принцесу саму розбиратися зі всім та її фантазіями. Але все це разом складене, не йшло ні в яке порівняння з тим, що бісило мене найбільше. До дрижаків та бажання знищувати! Моя реакція на… Ні, не хочу про це навіть згадувати!

- Вирішив збігти від неї? Вважаєш, допоможе? – Мир виростає поруч зі мною та всідається за стійку. В своїй дурній шапці та з дурнуватою посмішкою. Кава, яку я для нас взяв, ще тепла і він починає її потягувати, по-дурному прицмокуючи. Мене сьогодні все бісить!

- Ти не розумієш… Вона кохає його! – самого верне від того, що озвучую.

- І що це змінює?

- В сенсі? Ти чув, що я сказав? Вона кохає іншого! До сих пір! Не мене!

- До цього моменту тебе ж це не зупиняло?

- Ти вирішив познущатися?! – його спокій… бісить!

- Те, що тебе осяяло і до тебе нарешті  дійшло, що всі давно вже й так знали, нічого не змінює! Не тупи! Навіть Мар’яна вже давно зрозуміла, що ти нерівно дихаєш вбік Ульки. Хоча сестру я зараз дарма образив. Визнай вже, що давно в неї закоханий! Як на мене, то ти ще з річки тоді виліз вже геть іншим.

- Знаєш, я зараз сильно не в гуморі… То краще закінчуй… - його рятує, що ми в публічному місці.

-  Та, я ще навіть не починав! І не я це почав. Це ж ти тоді на неї першим накинувся, а не вона подряпала тебе й влізла під шкіру. Цікаво це отрута якась чи нейротоксин?

- Ти що хворий? – здається, хтось з нас сьогодні дожартується!

- Це ти в нас безнадійно хворий! Це ж тільки ти не помічав, що після повернення з села, в тебе були білявки, чорняві, руді, русяві, фіолетові, рожеві, які завгодно, тільки не з таким кольором волосся, як у неї. Це ж не ти залипав на те відео, коли дівчата зустріли мене в піжамах. Це ж не ти з акаунту Тараса вліз на її сторінку та скопіював всі її фотки. Це ж не ти розпитував сестру про відпочинок дівчат, а Тараса про її відносини з тим утирком. Це ж не ти постійно шукав приводів, аби поїхати до них. Це ж не з твоєї подачі ми переїхали знову в місто, де вона живе? Це ж не ти постійно намагаєшся бути поруч із нею? Не ти висиш на телефоні й засинаєш з дурною посмішкою? Не ти нещодавно попросив, аби дівчата не залишали її одну? Не ти зірвався та поїхав вчора до неї, забивши на роботу та наші плани? Не ти залишився з нею на ніч? Тому ще раз… Дай відповідь, що зміниться для тебе? До сьогодні тебе ніщо не зупиняло та не обмежувало…

Кожне його слово відгукувалося в свідомості й розбивало ту кам’яну брилу, що давила зсередини та, можливо, передавлювала артерію, що відповідає за постачання крові в мозок. По-перше, відчутно легше стало дихати. По-друге, пропало бажання комусь підрихтувати обличчя. І, по-третє… Змиритися виявилося не так страшно, як я вважав.

- Вважаєш то Єгорівна таки мене прокляла?

- Ну, те що в неї гарний зір та довгий язик – це точно. Але тут вона невинна. В річку ти кинувся сам!

- Дякую, брате! – б’ю його кулаком в плече та отримую у відповідь. Звичний для нас обмін ніжностями.

- Прошу! – грає бровами.  - Їхати ще не передумав?

- Ні. Поїду. Хочу побути один й провітрити мізки теж не завадить. Телефон вимкну. Побуду без зв’язку, в горах з ним все одно проблеми.

- Тільки не переплутай телефон із мозком. Я ж можу не переживати з цього приводу?

- Це ти зараз напрошуєшся зі мною?

- Просто хочу переконатися, що правильно тебе зрозумів та перевіряю твою стресостійкість.

- Я Олегу сказав, що буду сам. Бо мені потрібна тиша, щоб попрацювати. Інакше він сам приїде й ще пацанів з якимись жа… дівками притягне. Нагадай йому це ще раз, будь ласка.

- Їдь вже, відлюднику. І сувеніри привезти не забуть. 

- Тобі магнітик чи шкарпетки?

- Не будь жадним, привези мені чуні!

- Записав.

- Будемо сумувати. За неї не переживай… Ключи їй зараз відвезу.

Обмінюємося  рукопотисканнями, речами та ключами. Мир також привіз мені ноут та речі, які я просив. 

Дядько нашого шкільного друга тримає кілька котеджів для туристів в Карпатах. Домовилися, що він знайде де мене оселити та хтось приїде зустріти мене з поїзда. Планую провести там дні три – чотири.

Пообіцяв Миру зайнятися марудною паперовою та підготовчою роботою по нашому напрямку. Щоб, коли наші перші клієнти дозріють, ми могли, не зволікаючи, одразу після підписання паперів, почати працювати. А те, що вони обов’язково дозріють, ми жодних сумнівів не маємо. На роботі взяв кілька вихідних. Тож всю увагу зможу сконцентрувати на нашій власній справі.