65 глава

Дем’ян

Зайвий раз не рухаюсь. Та про що я? Я прислухаюся, як вона дихає, аби зрозуміти, наскільки міцно спить. А ще намагаюсь збагнути, як дійшов до того, аби хотіти, щоб в ліжку поруч зі мною дівчина міцно спала та рівно дихала. Щоб по пробудженні бачити, як вона тулиться до мене, чи навпаки відсунулась, згорнувшись калачиком або розкинувши руки. Як її волосся розкидалося по подушці, а неслухняні прядки спадають на обличчя. Як підтискає губи уві сні або смішно ними ворушить. Як закидає на мене ногу, вкладає голову мені на руку, втискається носом у моє плече, лоскоче подихом шию або, наче дитина, вмощує долоні собі під щоку. Як намагається під мене підсунути свої холодні ноги або висунути їх з-під ковдри. Як стягує її з мене та загортається, наче в кокон. Коли все це стало для мене важливо? Чому я із нетерпінням чекаю моменту її пробудження? Чому шалено хочу, щоб її очі загоралися, зустрівшись з моїми, щоб в них з’являвся блиск та тепло? Щоб хоч раз подивилась на мене, як на нього?

Так, я бачив, як вона на нього дивиться!

Наче він єдиний має значення. Наче, крім нього, нікого та нічого не існує. Наче від нього залежить існуватиме світ чи ні. Житиме вона чи її теж не буде.

Я ніхріна не романтик!

Я просто бачив, як з його появою вона запалилася і як з його уходом згасла, наче разом із ним пішло життя. Вона не помітила, що я вийшов та зупинився при вході у вітальню, коли він поспішно виходив, а вона кинулася за ним слідом. Ледь придушив в собі бажання наздогнати того ху… футболіста та переламати йому ноги, аби більше ніколи не з’являвся в її житті! Шкода, що крім роду занять, Тарас не розповів про нього більше нічого. Але я обов’язково дізнаюся. Я припускав, що саме він приклав руку до тих змін, що відбулися з принцесою. А зараз остаточно в цьому переконався.

Повертаючись в кімнату, зустрічаюся поглядом з мамою принцеси. Вона підтискає губи, важко зітхає та хитає головою. Я теж хитаю. Тільки вона, на відміну від мене, заперечливо. Вона перша перериває цей мовчазний діалог, запрошуючи повернутися за стіл.

Чоловіки зайняті активним спілкуванням під супровід міцної. Мама Уляни щось переставляє та перекладає на столі, а її сестра звертається до мене, як тільки знову займаю своє місце.

- Ти її хлопець? Ви зустрічаєтеся? Скільки тобі років? – здається, що дівчинка вирішила задовільнити свою цікавість, користуючись відсутністю принцеси. Виглядає років на шістнадцять. Не поспішаю із відповіддю. Дозволяю її цікавості жити та помножуватися.

- Оля, правильно? – задоволено підтверджує, що не помилився. – Залишимо, Олю, цю тему твоїй сестрі, добре? Дочекаєшся й вам буде про що поговорити, - розчарування її теж примножується, коли повертається Уля.

Ми швидко збираємося та їдемо. Мені б теж хотілося отримати деякі відповіді. Але ми зараз обоє в такому стані, що краще відкласти розмову. Заспокоїтися та помовчати зараз буде краще. Зрідка обмінюємося поглядами. Принцеса очі не опускає та не відводить. Мені це подобається. Подобається, що вона мене добре розуміє та чесно відповідає на моє питання.

- Мені піти чи залишитися?

- Мені самій буде важко… все тягнути. Пішли.

Обоє розуміємо про що мова. І ми йдемо разом.

Марія Григорівна вже нас чекає. Заварений чай та чашки стоять на столі. Вони з принцесою обіймаються та обмінюються короткими фразами. Обидві вже виглядають не такими пригніченими та розбитими.

В мене є ідея, як їх трохи відволікти. Пропоную після чаю подивитися фотографії. І таки не помиляюсь. Виявляється, їх багато, бо дідусь принцеси ще з молодих років захоплювався фотографією. Багато фото, де він із дружиною ще молоді, Улиної мами. Доходимо до її весільних фото. Поруч із нею інший чоловік. На мій здивований погляд, одразу реагують. Мені пояснюють, що це батько принцеси. Я дійсно знаходжу деяку її з ним схожість і розуміння, що ця тема її зачіпає. Дізнаюсь, що батьки давно розлучилися, а ростив принцесу вітчим. Відмічаю й той факт, що його вона називає татом. А сьогодні мене познайомили з його рідним братом й племінницею. На деяких фото їх теж бачу.

А потім, коли ми доходимо до чергового альбому, стається щось цікаве. Уляна намагається прибрати альбом й каже, що в ньому тільки невдалі знімки, але ми з її бабусею не даємо цього зробити.

Розумію, що це скарб, ще з першого фото. Це саме той альбом, який варто бачити! Кожне фото – це шедевр. Від народження до сьогодення. Декілька викликають особливий захват.

Зараз дивимося на одну з таких. Групове фото з садочка. Діти років 4 -5 стоять та розсаджені. І серед них прин… Розхристана та замурзана чупакабра, виглядає так, наче її годину ловили по всій групі й притягли за волосся, аби сфотографувати. Розтріпані й старчачі аби як кіски з напіврозв’язаними стрічками. Пасма, що вибилися біля обличчя, зберегли сліди боротьби з маленькими вухами, що не хотіли їх тримати. Кофтинка перекошена, висмикнута з одного боку й недбало запхнута за пояс спідниці з іншого. Сама спідниця, крім поясу, дивом трималася на лямках. Одна з них впала та звисала на рівні ліктя, інша перекрутилася двічі. Колготи на одній нозі були підтягнуті на другій збиралися готовою до стрибку гусінню. Обличчя було прикрашене залишками пилу після прогулянки, води, після спроби умитися та киселю з обіду. Бісики в очах не бажали ховатися. А долоньки рівно лежати на колінах. Вона була така єдина та неповторна! Виявляється, це було улюблене фото її дідуся. Марія Григорівна каже, що він завжди сміявся, дивлячись на нього. Вона сама тоді трохи запізнилася й не встигла вчасно прийти до зйомки. Тому перше фото вийшло таким реалістичним. На другому вже вмита, гладенько заплетена, в шкарпетках та ошатній сукні дівчинка-принцеса з серйозними очима. Бабуся та онука зараз теж посміхаються, змахуючи сльози. А мені хочеться обійняти обох…

А ще я згадую про фото в моєму телефоні, встановлене на контакт цього вже дорослого та привабливого жаху. Принцеси та чортеня. Схоже, в мене з її дідусем схожі вподобання та вміння бачити прекрасне.