61 главва

Дем’ян

Здається, дівчина, що сиділа навпроти й заливалася сміхом від жартів, якими перекидалися Тарас із Миром, вже відійшла від шоку.  А він в неї точно був.

Коли Мар’яна проголосила перший тост, привітавши нас з поверненням в місто та з новосіллям, принцеса завмерла, так і не піднявши стаканчик із шампанським зі столу. Прийшлося допомогти, підсунувши їй його в руку. А коли вона його таки взяла та піднесла до губ, я вирішив додати, дивлячись на неї.

- Щоб наші бажання скоріше втілилися! – я ж не сказав нічого такого, а вона закашлялася.

Вже пізніше, коли ми розрізали торт та розливали чай, я скористався моментом та шепнув їй.

- Нарешті в тебе буде можливість регулярно… - впиваюся її реакцією, - дізнаватися про мої бажання, - вона ковтнула повітря й зашарілася. А я ж знову не сказав нічого такого.

Відмітив про себе, що сьогодні вона чомусь не настільки колюча та красномовна, а вголос сказав, що нам буде потрібна допомога, аби розпакувати коробки з посудом та кухонним приладдям. Не їсти ж постійно з паперового посуду.

Мар’яна викликалась допомогти та запропонувала дівчатам зробити це після чаю.

Враховуючи, що до торту ми дійшли близько одинадцятої, маємо дуже великі шанси всією компанією ночувати в нас. Дівчат вкладемо в спальні, а ми із хлопцями влаштуємося у вітальні та скористаємося диваном на лоджії.

Звісно, можна було б розраховувати й на більше… А обламати всі плани в неї завжди непогано виходило. Тому діємо не за планом, а на суцільному ентузіазмі та за натхненням.

Поки дівчата займалися кухнею, ми з хлопцями зробили невелику перестановку у вітальні, аби встановити робочий стіл, який зібрали, разом із комп’ютерним кріслом. Склали речі в шафу та решту коробок винесли на балкон, аби повернути спальні вигляд кімнати.

Через дві години Мар’яна, розкинувшись зіркою, спить на ліжку в спальні. Миро заснув під якийсь фільм у вітальні. Тарас із Лорою, викликавши таксі, поїхали додому. Ми з принцесою, яка загорнута в теплий плед по самі вуха, сидимо на дивані на лоджії. Тут трохи прохолодно. Потрібно буде придбати обігрівач.

Принцеса мріє про кохання та велику чашку какао, а я про… Про що можна мріяти з дівчиною, яку шалено бажаєш, а вона вперто відмовляється? Ось про це й розмовляємо.

- Мені, мабуть, повинно лестити твоє бажання, але не хочу тебе розчаровувати, воно нездійснене, - посміхається мені.

- Це чому ж? – посміхаюся у відповідь. – Я на цей раз добре підготувався.

- Дай вгадаю, до своїх знань фізіології, запасся ще статистичними даними та демографічними показниками? Зробив якісь графіки?

- Ти мене вражаєш своєю вірою в мене! Я пішов ще далі та приготував тобі подарунок. Зачекай…

Повертаюсь швидко та простягаю їй коробочку, зав’язану подарунковою стрічкою.

- Подарунок? – принцеса здивована. – Сподіваюсь, це не з магазину дорослих іграшок?

- Там такого не було. То що? Будеш вгадувати або ризикнеш та відкриєш?

Очі горять, як у дитини. Їй не вдається вдавати стриманість та не квапитися. Швидкі рухи та легке тремтіння пальців видають її нетерпіння.

- Це снігова кулька! Така гарна! Дем’яне, дякую! – її реакція розтікається моїми нутрощами приємним теплом. Аби знав, що аж так зрадіє, купив би десяток різних! Трясе кульку й над освітленими м’яким жовтим світлом будинками та пухнастими ялинками йде сніг. – Дякую! Вона чудова!

- Вона ще вміє виконувати бажання! Тож будь із нею обережна. Кожного разу, коли там випадатиме сніг, в мене буде здійснюватися бажання, - прикриває очі та тихо сміється. – Не віриш? Можемо перевірити… Готова?

Підтверджує згоду, кілька раз хитнувши головою.

- Тобі ж сподобався подарунок? – ще раз отримую ствердний кивок. – І сніг вже двічі випав? – знову погоджується. – Ну, тоді я вважаю, що заслужив хоча б на поцілунок у щічку, - підставляю їй щоку та вказую пальцем місце, куди саме його очікую.

Посміхається, тягнеться до мене та швидко цілує. А я ловлю її руками, поки ще не встигла від мене відсторонитися.

- Бачиш, а ти сумнівалася в її магічності, - трусь своїм носом об її, а потім швидко цілую  в ніс.

- Ну-у… - легко отримую кулькою по носу. А вона від мене знову поцілунок в ніс.

- Я ж казав, щоб ти була обережна зі снігом, він знову йде.

- А–а-а… то це кулька твоїх бажань? – хитро мружить очі. – Непоганий подарунок. Поставлю та не чіпатиму.

- Перше в тебе добре виходить, а над другим потрібно буде попрацювати.

- Ти знову?! – в голосі вже немає того обурення, як то було у клубі. Тож в нас прогрес!

- Я ж здоровий та дорослий хлопчик. Тому й бажання в мене відповідні.

- Тоді й я тобі зроблю подарунок. Бо дорослА та дорОсла дівчинка, - дивлюсь, я її таки зачепив! – Куплю тобі блокнот з ручкою, будеш їх записувати.

- Із задоволенням його прийму! Йди до мене, жабеня, - розводжу руки, готовий до обіймів. - В тебе ніс холодний. Я теж трохи змерз, то хоч погріємося.

- Якщо какао у вас немає, то можу заварити нам чаю. Погріємося. Сніг більше не йшов, то всі бажання я вже виконала. Обійматимешся зі своїми жабами… - намагається встати. Ще раз свідомо її спровокував.

- Ваше Високосте, пригальмуйте трохи! – горну її таки до себе. Пручається. – Хвилинку й підемо разом робити чай, - незадоволено пихтить, але не виривається. Прилаштовую її в себе під боком та поправляю плед, який з неї сповз. – То про що ти хотіла в мене запитати? – нахиляю голову та заглядаю в очі.

- Ні про що! – відвертається.

- Тоді я запитаю… Як там Назар? Як зустріли Новий рік?

- А скількох жаб ти перецілував за ці дні на болотах?

Не скількох. Не зміг, бо хтось зі своїми побажаннями та порівняннями допоміг. Зараз для мене доступним та прийнятним залишився лише м-м-м… бенкет. Тільки їй це точно не казатиму, а то виїсть і те, що залишилося. Вона своїм гострим язиком й так мені вже частину мозку з’їла. А цим своїм поглядом спалила його залишки.