59 глава

Дем’ян

Мені подобається клинити її, зачіпати та бентежити. Подобається випробовувати на собі та приборкувати її колючки.

Заводити, кидаючи їй виклик. Дивитися, як загораються її очі. Як вона починає сперечатися, опиратися. І, вже не в силах зупинитися, приймає мої правила та умови гри, навіть не розуміючи цього. Але все частіше мені починає здаватися, що я й сам вже не в змозі зупинитися. І правила вже зовсім не ті. Та й сам я теж. І вже важко розібрати, хто й кому кидає виклик. Хто ким грає та що це за гра…

Мені здається, що я зараз переживаю пурбертат. Хоча в тому віці в мене не було таких проблем. На шістнадцятиріччя дівчина, на два роки старша від мене, зробила мені подарунок... Потім стали з’являтися інші.

Взагалі, досвід моєї взаємодії з протилежною статтю, за єдиним виключенням, цілком можна вважати позитивним. Мені не потрібно було сильно напружуватися. Ніколи не страждав на відсутність уваги й часто прихильно реагував на ініціативу дівчат, обираючи прийнятний варіант. Вмовляти ніколи нікого не було потрібно. Достатньо було продемонструвати наміри, бажання та готовність. Іноді все це супроводжувалося різного роду «ритуальними» іграми. Варіантів була маса й, головне, що всі учасники знали для чого ті ігри й чим вони закінчяться. Легкий флірт, гра у неприступність, зваблення, «випадкове» знайомство, підвищення градусу, наздоганялки, уникалки і багато всього іншого були призвані зробити процес цікавим, а результат очікуваним.

Я звик спілкуватися по-іншому та з іншими дівчатами.

Цього разу, не отримавши бажаного та аналізуючи нашу гру, я губився в здогадках. Мені здавалося, принцеса прихильно реагувала на мою увагу та з її боку я бачив зацікавленість. Так, часто вона видавала дивні реакції, які можна було цілком пояснити її характером. Мені здавалося, що тривалі стосунки, які вона мала, повинні були показати, що й вони не гарантують ідеальності та казковості партнера…

«У пошуках ідеального принца, будь готова натрапити на чергове чудовисько».

Саме це я сказав їй в клубі, коли вона прощалась.

А вона відповіла, щоб я теж обирав сьогодні уважно, аби завтра не прокинутися поруч із черговою жабою.

Невдовзі після того, як ми повернулися з нею за стіл, наша компанія почала розходитися. В клубі залишилися двоє друзів Ніка з дівчиною та ми з Миром. Тарас повіз Лору з Мар’яною. А Нік з Назаром пішли проводжати Соню з Улею. Якщо вони «пішли», а не поїхали, то вечір десь матиме продовження. Що ж… Вона дівчинка доросла. Хоча, судячи з нашої сьогоднішньої розмови, я вже в цьому почав сумніватися.

Мені немає про що жаліти. Вважаю, що ми з нею достатньо походили навколо. Я був з нею чесним. З Назаром вона визначилася швидше… Цікаво, в якій частині його тіла вона розгледіла своє майбутнє кохання?

Миро не став нічого коментувати. Тільки нагадав, що з цього приводу він вже сьогодні висловився…

Після того, як ми із ним завели натовп, я бачив щире захоплення в очах принцеси і був впевнений, що жодних проблем з продовженням сьогоднішнього вечора не виникне. Але помилився… Дивно. Завжди спрацьовувало безвідмовно. Ось і зараз поруч із нами дівчата, що самі підійшли познайомитися та поділитися враженнями від нашого виступу. І, впевнений, готові на будь-яке продовження вечора. Та й на жаб вони аж ніяк не схожі… Капець!

Розбудив мене дзвінок мобільного.

- Живий?

- Ні.

- Відчиняй двері. В мене руки зайняті.

Миро сходив вже в кав’ярню та приніс каву та сніданок. За що я йому пробачив ранній суботній підйом.

- Я так і знав, що ти забудеш поставити будильник.

- Краще б я щось інше забув.

- Ні, краще пам’ятай та мучься. Ревнощі та дурні завжди псують життя. Собі та іншим…

- Слухай, Емпедокл*, давай тільки не зараз. Я злий, капець!

- Я можу значно покращити твій настрій, а можу вбити його остаточно. То будь зі мною чемним та не наривайся. А я подумаю, про що розповісти тобі спочатку.

Від Мира я дізнався, що Уляна із Сонею дісталися дому принцеси близько четвертої ранку, що зараз вже в універі й намагаються отримати якийсь залік. А потім Уля забирає Мар’яну до себе на вихідні. Мені полегшало? Чорта з два!

Ми з Миром таки знаходимо невелике офісне приміщення недалеко від офісу компанії, де ми із ним працюємо. І квартиру, що знаходиться в п’яти хвилинах від нього. На перший час обійдемося й одною. Головне, в неї можна буде переїхати одразу після Нового року. А там вже підшукаємо й другу.

Все складається майже ідеально. Крім одної обставини, яка суттєво псує настрій… Обставина надто уперта, але в одному з нею місті буде простіше цю проблему вирішувати.

А поки що працюємо, пакуємо речі, привозимо бабусю до батьків на всі свята. За день до Нового року приїжджають Тарас із Лорою та Мар’яна.

31 грудня до дев’ятої вечора ми проводимо у сімейному колі, а Новий рік їдемо з Дем’яном зустрічати в клуб з друзями.

Третього січня ми переїжджаємо, а на четверте у нас є плани…

У всіх зараз вихідні. Всі в місті. Просимо Тараса приїхати до нас в гості разом із дівчатами. Влаштуємо входини, а для когось й сюрприз.

Наша нова квартира розташована на шостому поверсі дев’ятиповерхівки недалеко від метро. Вона двокімнатна. Вітальня об’єднана з кухонною зоною та має велику лоджію, перетворену на затишний куток відпочинку з невеликим диваном та робочу зону зі столом та книжковими полицями. І спальня з великим ліжком та балконом.

Замовляємо їжу та на вечерю чекаємо гостей. Дівчата думають, що Тарас зняв житло на час свого перебування в місті, аби не заважати їм готуватися до екзаменів. За бажання, він дійсно може залишатися в нас… Впевнений, що він сказав Лорі правду. Сподіваюсь, вона вміє зберігати таємниці та не зіпсує сюрприз.

Я маю ще й особистий сюрприз для однієї принцеси. Приготував їй подарунок. Сподіваюсь, сподобається.