53 глава

Дем’ян

Вона спить поруч. Здуріти!

Вона. Спокійно. Спить. ПОРУЧ!

Вона спить на моєму плечі. Заснула, коли ми, провівши їх подругу та Ніка, влаштувалися на дивані та знову увімкнули вчорашній фільм. Його так ніхто й не додивився. Сьогодні теж на це є шанси тільки в мене та у Мира. В мене самі високі.

Тарас із Лорою пішли спати майже одразу. Я б на їх місці теж часу не гаяв. Тарасу завтра їхати, а вони тільки помирилися. Їм потрібно надолужувати.

Мар’янка, звернувшись клубочком, теж давно спить. Мир вкрив її та пересів подалі, аби їй було зручніше. І вже припинив кидати на мене свої багатозначні та глузливі погляди. Він би вже й сестру переніс в її кімнату, але вона може прокинутися та зіпсувати мені весь романтик.

А принцеса довго намагалася триматися. Я б теж, можливо, вже давно заснув, якби вона не вклала на мене голову. Вона її просто уронила на моє плече, коли сон остаточно переміг. А я з’їхав нижче, аби їй було зручніше. І обережно переклав свою руку, що була закинута на диванну подушку, їй на передпліччя. Її волосся лоскоче мою шию, а її близькість мої нерви.

Не впевнений, що зможу довго триматися. Мене заводить навіть її розмірене дихання, її запах, тепло її тіла. Я просто дурію! Ні, я просто шалено її хочу! Я ледь пережив вчорашню ніч та сьогоднішній ранок!

Пофіг на клини та постійні жарти Мира, на них я теж вже не реагую.

Я реагую на неї! І це зводить мене з глузду!

Якщо порівняти наші з нею сьогоднішні ранок та вечір, то можна дуже серйозно вже турбуватися про наше із нею психічне здоров’я. Ввечері ми виявляли дива терпіння, взаєморозуміння та взаємодії. А зранку між нами коротило так, що ледь не замкнуло.

Поки що я не можу остаточно визначитися – вона хоче мене так само, але її щось стримує чи я неправильно сприймаю її поведінку, просто тому, що мене самого так криє.

А зараз мені потрібно прийняти рішення. Так і сидіти, мучитися та чекати поки вона прокинеться. Спробувати перенести в кімнату Мар’яни та спробувати… Вкласти її зручніше, забрати Мира та піти спати, залишивши їх із Мар’яною в цій кімнаті.

Перемагає вже існуючий варіант, як самий реальний, доступний та приємний. Брехати собі не буду, дуже хочеться більшого, але й так мені із нею приємно. Усвідомлення цього дуже неприємно шкрябає десь на підкірку та миготить червоною лампочкою. Але тіло зі мною не погоджується, розслабляється, заспокоєне розміреним серцебиттям принцеси. Принцеси, що вміє вирощувати, ні швидко збільшувати в розмірі… боби. Смішно…

Прокидаюсь від тихого шепоту.

- Дем’яне…  Дем’яне… прокидайся.

Мозок фіксує одразу дві обставини. Я з принцесою. Дико болить шия. Третя обставина фіксується кожного ранку. Її не рахуємо. Або…

Принцеса вовтузиться в мене на грудях. Я остаточно з’їхав, бо ми із нею вдвох лежимо на дивані й я її притискаю до себе обома руками. Так, я остаточно з’їхав, бо не хочу прокидатися та відпускати. А вона намагається звільнитися.

- Ти вже прокинувся. Пусти мене, - знову шепоче.

Як же добре, що ми з Миром колись придбали найбільший кутовий диван, який знайшли! Мирона не видно. Пішов спати в іншу кімнату. Мар’яна так і спить на іншій половині. Розумію, що принцеса поводиться тихо, аби її не розбудити. А ще її рухи обмежені моїм захватом та небажанням зачепити те, що вона бачить зараз найкраще.

- Доброго ранку, принцесо, - шепочу їй. – Як спалося?

- Пусти, мені незручно.

- Прийдеться зачекати, - отримую поштовх головою. – Тихіше. Не буянь. Все затекло. Зараз відпущу.

- Давай швидше, - сопе незадоволено.

- Ти так і не привіталася. А я охороняв твій сон…

- Пф-ф. Доброго. Довго ще?

- Поцілунки, масаж… ранковий секс?

- Ти складаєш список бажань Святому Миколаю? Дарма. Ти був поганим хлопчиком.

- Кого я пригрів на грудях? – розтискаю руки й даю їй можливість підвести голову. Робить це повільно, бо м’язи в неї стовідсотково теж затекли. Користуюся моментом, вкладаю руку їй на шию та легенько масажую. Завмирає.  –  Між іншім, у нас сьогодні свято, - шепочу, торкаючись губами її вушка. Відчуваю під долонею сироти, що побігли її тілом. - Ми перший раз прокинулися в одному ліжку. Вітаю! – швидко відстороняюся та кайфую, ловлячи блискавки, якими жбурляє в мене очима.

- З тебе святковий сніданок та бенкет! – шепоче, прибираючи мою руку.

А в мене ще є час поки вона розминатиме ноги. Користуюсь.

- Не питання, але я б у слові бенкет змінив декілька літер та виконавця.

- Жодних заперечень. Знаєш, де такий театр? А зараз, за традицією, я в ванну, ти на кухню.

- Як скажеш, люба! – ця жартівниця договориться! – Тоді, за традицією, на ручках!

Впевнений, що буде поводитися тихо. Не можу собі відмовити, підхоплюю під сідниці й знову швидко тягну у ванну.  Тихо зойкає та хапається за шию. Добре, вже не дряпає її, а…

Офігіти!!! Тихо хихоче! Посміхаюсь, як бовдур!

- Все! Приїхали! Відпускай! – тихенько командує перед дверима у ванну кімнату.

Приїхали… Це точно. Зупиняюсь, але не відпускаю. Вона між мною та стіною. Обмежена.

- А традиційних укусів сьогодні не буде? – в коридорі темно, але ми надто близько. Погано її бачу, але добре відчуваю.

- То була одноразова акція.

- Я проти. Традиції порушувати не можна, - легенько прикушую її шию. Знову ловлю сироти і її кігтики встромлені в мою шию. Швидко й трохи сильніше кусаю вже ключицю. Отримую зойк, збільшену популяцію її сиріт та кігтики трохи глибше. Хочу покусати та зацілувати всю. Не ризикую. Стримуюсь, бо вже й так напружилася. Відступаю, відпускаю. – Біжи. Зварю каву.

За традицією, відкриваю на кухні кран з холодною водою, опускаю голову, беру рушник, вмикаю світло та ставлю варити каву. Сьогодні вікно не відкриваю. Знаю, що сьогодні у ванній вона просидить трохи довше, ніж вчора. Та й реакцію свою на неї приховувати не хочу.